Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Ніл Хасевич
Ніл Хасевич
Ім'я:

Ніл Хасевич

Про автора

Народився Ніл Хасевич 13 листопада 1905 року в мальовничому селі Дюксин, що на правому березі річки Горинь, Костопільського повіту Волинської губернії в родині диякона-псалміста. Виховані патріотами сини Антона Хасевича Анатолій і Ніл воювали в лавах УПА, Федір був священиком Української автокефальної церкви (загинув після війни на засланні).
Початкову освіту Ніл здобув у родині, батьки прагнули, аби він вивчився на священика. Коли ще підлітком Ніл разом із матір’ю їхав возом у Рівне на навчання до гімназії, трапилася жахлива пригода: на залізничному переїзді на них налетів потяг. Мати загинула, а хлопцеві було ампутовано ліву ногу вище коліна.
Однак для цілеспрямованого і вольового юнака таке тяжке випробування не стало на заваді досягнення життєвого успіху. 1925 року після лікування Ніл екстерном складає в Рівному іспити за повний курс гімназії. І саме тут у 1925 – 1926 роках працює в іконописній майстерні помічником іконописця. Отримавши перші фахові навички, Н. Хасевич 1926 року стає вільним слухачем мистецької школи при Академії мистецтв у Варшаві, де навчається малюнку і малярству у професора Мечислава Котарбинського і факультативно – декоративному ткацтву у професора Чайковського. Друзі митця згадували, як в Академії з’явився невисокий юнак у скромній одежині, в руці у нього був костур, на який він час від часу спирався. Як з’ясувалося згодом, замість лівої ноги у нього був протез, майстерно виготовлений самотужки. Грошова компенсація від французької залізничної компанії, яку одержав юнак за каліцтво, була не вельми велика, і йому доводилося шукати випадкових заробітків. Клопотання ж Ніла про надання йому стипендії залишилося без уваги, проте Українське товариство у Варшаві домоглося надання йому безплатного помешкання в гуртожитку. З 1930 до 1933 року Н. Хасевич навчається у варшавській Академії мистецтв у майстерні відомого польського графіка професора Владислава Скочиляса та у Л. Бонавентури.
Ще у студентські роки, ретельно студіюючи фахові дисципліни, Ніл за старими рукописними книгами вивчав елементи шрифтів – кирилицю. Палко захопився графікою Юрія Нарбута. Ще студентом Ніл у 1927 році став членом української студентської мистецької громади «Спокій», у якій 14 із 31 особи були його краянами – волинянами. Цей студентський гурт розпочав свою діяльність з ініціативи та під керівництвом П. Мегика і об’єднував емігрантську молодь з Наддніпрянської України, Галичини та Волині. Ніл Хасевич був одним із засновників і багаторічним секретарем цього творчого гурту, яким опікувалися митрополит Андрей Шептицький, письменник Юрій Липа, сенатор Сейму від Волині Степан Скрипник (через півстоліття він стане Мстиславом – першим православним патріархом України). Збереглася написана молодим художником пам’ятна грамота митрополитові Андрею Шептицькому від гурту «Спокій».
У цей час Н. Хасевич фахово виконує екслібрис Андрія Левицького, президента УНР у екзилі. 1931 року художник отримує почесну нагороду Ватикану за картину «Прання», а наступного 1932 року за створений портрет гетьмана Мазепи отримує почесний диплом Академії. З 1933 року співпрацює з часописами «Волинь», «Шлях», «Волинське слово» у Луцьку та Рівному. Від 1935 року Ніл Хасевич стає членом Волинського українського об’єднання (ВУО) та делегатом цієї патріотичної організації. Починаючи з 30-х років у мистецтвознавчих колах Варшави та Львова Ніл Хасевич стає відомим як талановитий художник. Коли йому виповнилося 26 років, його ім’я було внесено до Української загальної енциклопедії. Він познайомився з багатьма митцями з Австрії, Угорщини, Бельгії, Нідерландів, Фінляндії, Канади, США. Його твори (графіка, екслібриси) експонувалися у Львові, Празі, Берліні /1931 – 1932/, Чикаго, Лос-Анджелесі /1932 – 1933/. Роботи Ніла Хасевича на міжнародних виставках у США були високо поціновані глядачами й критикою. З 1931 по 1944 рік твори Ніла Хасевича були представлені на 35 виставках. У Варшаві 1939 року вийшов друком його альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича» і того ж року у Філадельфії – «Екслібрис Ніла Хасевича». Одинадцять графічних творів Ніла було репродуковано в альманаху «Дереворити». В мистецьких пресових оглядах критика ставила ім’я Н. Хасевича поруч з такими визнаними митцями, як Юрій Нарбут, Василь Кричевський, Петро Холодний.
Про малярські здобутки Ніла Хасевича маємо уяву з репродукції картини «Праля» в луцькому журналі «Зніч» /1935/. Зважаючи на універсальність графічних технік, художник надає перевагу саме графіці. Наполегливо набуває досвіду у створенні дереворитів, у майстерності граверного друку. З 1941 року Н. Хасевич гуртується до львівської Спілки праці українських образотворчих мистецтв, співпрацює з Уласом Самчуком у рівненському часописі «Волинь». З 40-х років перебуває в підпіллі. В окупованому німцями Львові зусиллями українських патріотів не припиняється культурно-мистецьке життя, влаштовуються вистави, відкриваються виставки. У 1942 – 1943 роках відбулася виставка творів українських художників, у якій Ніл Хасевич узяв участь. Він експонує драматичну за змістом роботу «Спіть, хлопці, спіть...» за мотивами відомої повстанської пісні, сміливу й актуальну на той час. З квітня 1943 року починається формування Української повстанської армії, і цей твір став закликом художника-патріота долучатися до спротиву окупантам. НілХасевич стає до лав УПА, продовжує підпільну роботу. Художник виступає під різними псевдонімами: «Бей-Зот», «Левко», «Рибалка», «Старий». 1943 року він стає членом Крайової референтури пропаганди провідника ОУН на північно-західних українських землях провідника служби безпеки Богдана Козака (псевдо «Смок», загинув у лютому 1943 року) та членом Української головної визвольної ради (УГВР) від української інтелігенції. Ніл Хасевич був особисто знайомий з командувачем загонів УПА на Волині Климом Савуром (Дмитром Клячківським) та його заступником Ростиславом Волошиним – Березюком. Зберігся графічний портрет Клима Савура (загинув 1945 року), створений одним з учнів митця «Свиридом». Існувала підпільна ланка-школа Хасевича. Під його керівництвом виконавцями малюнків були «Андрій», «Свирид», «Мирон» та ін. Вони, очевидно, допомагали Н. Хасевичу в розробках пропагандистських матеріалів. Відомо, що Ніл Хасевич був умілим організатором, керував підпільною друкарнею повстанців. З 1943 до 1952 року працював у редакції підпільного журналу «До зброї», що видавався політвідділом Головної команди УПА і друкувався на Волині, ілюстрував сатиричні журнали УПА «Україн-ський перець» та «Хрін». Підпільна друкарня випускала й грошові знаки бойового фонду – так звані бофони. Художник розробляв проекти різних печаток, бланків та прапорів повстанців. Ніл Хасевич умів працювати з людьми. Як талановитий керівник протягом 1943 – 1944 років очолював політично-пропагандистську ланку групи УПА «Північ», видав альбом «Волинь у боротьбі» та альбом карикатур антирадянської тематики.
Майже десять років художник-борець Ніл Хасевич був у підпіллі. За час збройної боротьби УПА митець створив понад 150 графічних композицій. Творчість його була добре відома повстанцям, вони високо цінували його талант, адже олівець, пензель, різець у руках митця перетворювався на грізну ідеологічну зброю – звернення, листівки, прокламації... У червні 1948 року Українська головна визвольна рада (УГВР) запровадила в УПА відзнаки та нагороди. Художник розробив ескізи орденів Хреста заслуги, Хреста бойової заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах». У цьому ж році Н. Хасевич став кавалером ордена Срібного хреста заслуги та медалі.
Значне місце в творчості художника посідають зображення бійців, портрети, автопортрети, в яких скупими засобами передано найхарактерніші риси українських патріотів. Тут і високий лаконізм елементів одягу, зброї, і виразність облич, і небайдужий погляд очей: оцінюючий, втомлений, рішучий і навіть іронічний.
Композиції художника «До зброї», «За Українську Самостійну Соборну Державу», «Ми стали волі на сторожі», «Воля народам, воля людині» – це стильове поєднання складної, різноманітної форми, то витонченою до пунктирності, то насиченою активними ударними плямами, – із зосередженим на ідейних чинниках змістом, де шрифт відіграє роль камертона і співзвучний своїми загострено-гротесковими елементами із загальною тональністю творів. Його дереворити є історичною канвою визвольних змагань. Вони стали своєрідними бойовими листками Української повстанської армії.
Ось що писав незадовго до своєї загибелі сам Ніл Хасевич 1951 року в бункері на хуторі біля села Сухівці на Рівненщині:
«Державна безпека вже знає, хто криється за псевдо «Бей-Зот», а мої земляки-селяни не знають... Я хочу, щоб знали вони і знав увесь світ. У своєму житті я, здається, втратив уже все, але як довго буде залишатися бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися з ними зброєю, але б’юся різцем і долотом. Я, каліка (інвалід), б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива... Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються... Така моя думка, думка рядового підпільника. Слава Україні!..»
У цей важкий період збройної боротьби УПА дереворити митця розповсюджувалися в Україні, передавалися за кордон. Ці твори відкривали світові, що в Україні триває боротьба проти більшовицького режиму. Малюнки художника потрапили і до делегатів сесії Генеральної Асамблеї ООН, розповсюджувалися і в посольствах іноземних держав. Творчість художника, його дотепні сатиричні малюнки, карикатури, жорстка критика радянського ладу викликали шалену лють у радянського керівництва та органів держбезпеки. Циркуляром від травня 1951 року Ніла Хасевича було оголошено в оперативний розшук. Проте тривалий час органи МГБ були безсилі, їм не вдавалося натрапити на слід художника. Бойові побратими переховували свого провідника, дбайливо оберігали його від стороннього ока. При зміні бункера «Зота» перевозили на велосипеді. Однак прикрий випадок вивів таки емгебістів на місце перебування патріота: в одному з захоплених бункерів вони виявили необачно не знищені зашифровані документи – оунівський «грипс» (записку). Зрештою їм удалося прочитати повідомлення про переправку запасу паперу та вишневого дерева для виготовлення кліше. Так органи вийшли на останній прихисток митця. Бункер, де переховувалися Ніл Хасевич та два його охоронці, було облаштовано в селянській садибі, вхід до криївки був замаскований під дровітнею в клуні. 4 березня 1952 року емгебісти оточили хутір. Коли пролунала команда здаватися, відповіддю пролунали постріли... Бункер було закидано гранатами... Так нескорено, зі зброєю в руках загинув Ніл Хасевич...

Роботи автора:  
Картини (11)
   
Коментарі (2):  
  Картини (2)
   
Новини автора
 
 

Пошук на сайті

Що маємо