Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Петро Петрович
Петро  Петрович
Ім'я:

Петро Петрович

Про автора

                                                                       НЕСПОКІЙНОЇ ВДАЧІ

 

Хороші люди — як зорі: світять, хоч не завжди їх помічаєш. Ось і Петро Пе­трович Пащенко такий. Скромний, сумлінний у роботі, акуратний, наполе­гливий в досягненні мети. Можливо трішки старомо­дний: бізнесом не займає­ться, вважає, що кожен повинен бути на своєму місці. А от природу дуже любить і в поезії теж ко­хається, його завжди ці­кавлять насущні справи. 1 не байдуже чоловікові, як живеться його односель­цям, і болить душа від сьогоднішніх негараздів, і хвилює завтрашній день. Яким він буде? 1 не тіль­ки для нього. Для всіх людей.

З Петром Петровичем завжди приємно поговори­ти, йому є про що розпо­вісти. Він— людина ком­петентна, освічена, має ба­гато захоплень. Завзятий книголюб, активний учас­ник художньої самодіяль­ності, любить народні піс­ні, краєзнавець. В нього є особисті набутки в дослід­женні рідного краю, до­сить цікаві розрахунки з хімії і астрономії. Петра Петровича з ди­тинства вабить небо, і мрії його крилаті. Хоч у житті—звичайний земний чоловік. І професію собі обрав зовсім не романтич­ну - економіст. Після за­кінчення Полтавського сі­льськогосподарського ін­ституту працював бухгал­тером. А коли монотонна сидяча робота почала набридати, вирішив зробити невелику розрядку: пішов працювати лісником у Коломацьке лісництво. Серед мальовничої природи він добре відпочив душею. І ростуть, набираються сили дерева, посаджені молодим лісником. І радісно від то­го на серці Петра Петро­вича—цей дарунок зали­шиться у спадщину не од­ному поколінню.

П. П. Пащенко давно цікавиться історією рідно­го краю. Йому, наприклад, хочеться дізнатися, чому саме так називається те чи інше село залізнична станція, річка або урочи­ще. Якось в довіднику по­штових індексів СРСР. він знайшов у Волгоградській області тезку своєму Шелестовому. Випадковість – це, чи історична закономі­рність, що два населених пункти, які відділяють одне від одного тисяча кіло­метрів, мають однакову назву? Можливо, тут є своя загадка, яка тягнеть­ся аж у сиву давнину?

Петро Петрович відразу ж написав російським по­братимам. Був задоволе­ний, коли одержав відпо­відь. Так зав'язалося жва­ве листування між пред­ставниками сіл - тезок. Не­забаром делегація волгог­радських шелестян відвіда­ла наше Шелестове. Це була зворушлива і хвилююча зустріч, яка стала для Петра Петровича надзви­чайною подією. Бо, коли він почув, що незнайомі люди розмовляють його рідною мовою, зрозумів, що зустрілися дійсно по­братими, у яких багато спі­льного. Радісно було на серці місцевого краєзнав­ця в ці незабутні хвилини.  Адже завдяки його допит­ливості і наполегливості побачилися люди, яких ро­зділяла відстань, та єдна­ло минуле. І їх щира сер­дечна дружба була понад усе.

Після нової зустрічі, вже на волгоградській землі, шелестяни обох сіл про­щалися зі сльозами на очах Сумно було розлучатися друзям, а можливо, і кровній рідні, чиє коріння давно вже переплелося.

Петро Петрович береже всі листи, вирізки з газет розповіді про цю незвичну подію. І вірить, що зустрі­чі ці не останні.

 

Н.   ЧЕРЕДНИЧЕНКО (газета «Коломацький край», 1994 рік)


Роботи автора:  
Картини (11)
Проза (25)
Фото (10)
Комп'ютерний дизайн (16)
Скульптура (1)
Вірші (7)
   
Коментарі (2):  
  Комп'ютерний дизайн (1)
  Проза (1)
   
Новини автора
 
 

Пошук на сайті

Що маємо