Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Олександр Минка
Ім'я:

Олександр Минка

Про автора

Т.ПРИДАТКО

 

Cвіт природи, ЇЇ різноманітність і краса навряд чи лишають когось байдужим. Живописні твори київського художника Олександра Минки не тільки вносять у будь-який інтер’єр аромат квітів, лугів і лісів чаруючої української землі, але й заворожують особливою поезією, ліричним настроєм, елегійною музикальністю. Минці властивий дар - відчуття кольору, чи то яскраві барви осені, чи напівтони туманної далечини, або тонкі градації в зимових пейзажах — скрізь ми бачимо професіональне володіння кольором, а також природне почуття колориста.

 

Присутність людини в деяких пейзажах лише підкреслює величезність всесвіту, широчінь просторів землі. У багатьох пейзажах відчутний особливий національний колорит, часом милування окремими мотивами. Ці твори не можуть не пробудити в душі хвилювання у одних, спогад про рідний край — у інших. Деякі характерні деталі говорять лише про недавню присутність людини — скирти соломи, човни, запряжений кінь і т. д. Це "олюднення" мотивів природи надає роботам Минки особливої теплоти. Навіть найпростіші невибагливі мотиви пробуджують інтерес художника. Відчуття цінності миті земного буття, бажання зафіксувати хвилюючу чарівність будь-якого стану природи допомагає йому навіть у подібних чи повторюваних мотивах відкривати тривожну принаду новизни, пробуджувати у глядача бажання у знайомому і баченому пізнавати незвідане.Художник віддає перевагу весняним і осіннім мотивам. У деяких випадках він застосовує гамму контрастних кольорів, але частіше колорит його пейзажів побудований на м’яких напівтонах, ніжних нюансах і відтінках сіро-зеленого, холодного зеленого. Особливим ліризмом сповнені туманні далі природи, що пробуджується від зимового сну.З роками художник працює все впевненіше, підкоряючи собі натуру. Все більше уваги приділяє він побудові перспективи, тональній розробці планів. "Оживають" небо, вода. Все більшого значення надає він світло-тіньовим ефектам, сонячним полискам. Панорамні пейзажі ніби наповнюються повітрям. У багатьох роботах відчувається його рух, свіжість весняного вітру ("Рання весна", 1988) або холод зими, що не хоче відступати ("Березневий сніг", 1984), спека минаючого літнього дня ("Літній вечір"), або пронизуюча вологість глибокої осені ("В Карпатах").Минка постійно працює на пленері. Але завершене полотно чи пастель з’являються уже в майстерні. Саме тут він ще й ще раз переживає той стан, який збудив у ньому той чи інший мотив. Тут безпосередність і природність етюда поєднуються з відпрацьованістю і завершеністю, а швидкоплинний настрій змінюється на глибоке переживання.Хоча Минці довелось побувати в багатьох живописних місцях,— Бєларусь, Смоленщина, Карпати та ін., найбільше його хвилюють пейзажі центральної України, де уважне око художника відшукує у здавалося б звичних пейзажах групу дерев чи живописний ландшафт, які потім, перетворені художником і обрамлені, набирають особливої виразності.Якщо простежити творчий шлях митця, можна помітити, що в ранніх пейзажних роботах він ще знаходиться під сильним впливом натури. Йому важко знайти композиційну домінанту, зосередитися на ній. Другорядні деталі часом сперечаються з основним мотивом. Поступово він долає ці недоліки. Звернення до сюжетних колізій, до урбаністично-виробничих мотивів очевидно не дає задоволення, хоча Минка іноді звертається до них. В цьому ряді заслуговують на увагу "Тиша у брестській фортеці" (1982), "Квітучий Київ" (1987), "Андріївський узвіз" (1989). приваблюють художника пам’ятки архітектури ("Золоті ворота, 1988; "Втрачений дзвін", 1989), пам’ятки історії ("Партизанська землянка", 1975; "Ехо війни", 1983; "3ов пам’яті", 1987 та ш.), але і в них автор лишається передусім пейзажистом.Минка продовжує класичну традицію пейзажного живопису. І, не зважаючи на віяння моди, залишається вірним їй — і собі. Традиційний він і в натюрмортах, постійно віднаходячи в цьому жанрі невичерпні можливості і композиційні, і колористичні.Особливу групу складають міські пейзажі, переважно види Києва. Композиційний дар художника виявляється тут в умінні знайти ракурс, точку огляду, масштаб, пропорційне співвідношення неба — землі, близьких і дальніх планів.

Мотиви пейзажів Минки найрізноманітніші: групи дерев, водоймища, човни, сільські мотиви, церкви, одинокі хати, дерева. деякі сільські мотиви наближаються до жанрової картини, але і в них митець лишається передусім пейзажистом. При цьому автор не тільки передає стан природи в ту чи іншу пору року чи дня, але й наповнює твір своїми емоціями, своїми почуттями, які мимоволі передаються глядачеві.

 

 Джерело:
http://www.dyvo.com.ua/article/5/

-----------------------------

Чорнобильська Голгофа

О. Минка Чорнобильська Голгофа

Ясне й величне сонце почорніло від трагічного спалаху зірки Полин. Але світлий храм віри нашої стоїть, дивляться на три сторони світу скіфські ідоли, і все це сповиває тривожне, кольору крові небо. “Чорнобильська Голгофа” стала кульмінацією творчості художника Олександра Минки, який не так давно пішов з життя. Та все ж головне тут — ясне світло, що пробивається, просвічує

з-за чорного кола сонця. Це — надія. Надія на те, що ми не дозволимо трагедії повторитися.

Народився Олександр Минка на Донеччині в родині робітника. З дитинства мав великий потяг до малювання, який успадкував від свого батька і першого вчителя Федора Омеляновича. Закінчивши середню школу, хлопець відбував військову службу у Владивостоці, де у вільний час відвідував студію образотворчого мистецтва при Будинку культури моряків Тихоокеанського флоту.

Після армії вступив до Дніпропетровського художнього училища. Вже на другому курсі став одним із найпомітніших учнів. І це, незважаючи на напівголодне існування: стипендія була 14 карбованців, допомоги ніякої. Вижив завдяки тому, що на той час, за розпорядженням Микити Хрущова, в усіх їдальнях хліб давали безплатно. Влітку з друзями їздили до колгоспів, оформлювали сільради, червоні кутки”, писали гасла, плакати. На зароблені гроші потім купував фарби, пензлі, розчинники.

Дипломною роботою Олександра стала діорама Корсунь-Шевченківської битви, яку він робив разом із двома товаришами. Захист відбувся публічно на телестудії. Після нього усіх трьох рекомендували до Київського художнього інституту. Хоча безпосередніми наставниками Минки були Володимир Костецький та Карпо Трохименко, він також вважав своїми вчителями Тетяну Яблонську, Юлія Ятченка, Петра Басанця, Віктора Пузиркова, Василя Забашту та багатьох інших.

Здобувши вищу освіту, деякий час викладав у художніх школах, а потім перейшов на творчу роботу. Писав портрети, картини, натюрморти, понад усе любив пейзаж, багато працював на пленері. Вже 1982 року журнал “Образотворче мистецтво” вперше репродукував його картину “Осінні лани”. Крім олії, Минка займався ліногравюрою, аквареллю. Та найбільш вдалими були роботи у техніці пастель, яку він сам виготовляв. Наш видатний співак Анатолій Солов’яненко замовив у нього пейзаж, виконаний саме пастеллю. Ще дві картини — “Зима” й “Андріївський узвіз” — перший Президент України Леонід Кравчук подарував під час свого візиту до США Джорджу Бушу-старшому. Із захватом сприйняли фахівці та глядачі персональні виставки Олександра Минки у Національному музеї України та Українському фонді культури, які, на жаль, відбулися вже після його смерті (січень 2000 року).

Митець народився у степовому краї, але дуже любив ліс, гори, ріки. Об’їздив усю Україну. У 70-х роках часто бував у Сумській області, де писав історичний Путивль, створив серію пейзажів і картин під враженням від місць, де колись був партизанський табір з’єднання двічі Героя Радянського Союзу Сидора Ковпака. Із подорожі до Бреста Олександр Федорович привіз велику кількість етюдів, на основі яких намалював чимало картин. На його полотнах можна побачити Маріуполь і Кривий Ріг, Мелітополь і Крим. Найбільше любив писати Чернігівщину, та останніми роками йому припало до душі Закарпаття. Художник йшов високо в гори, працював і в заметіль, і в дощ та туман, спеку й холод.

Олександр Федорович створював картини, що змушували людей замислитися над сенсом життя. Наприклад, на “Бабиній хаті” (1989) зображена старенька бабуся, яка сидить на призьбі, позираючи на сонце, що сідає за обрій. Чекає на звісточку від дітей, які за своїм клопотом не дуже часто згадують про матір. А поряд із нею залишилися лише вірні їй собака та козенятко.

На іншій картині зображене поросле бур’яном подвір’я. На хаті, де живе герой війни, який захищав Батьківщину, хтось дбайливо колись намалював зірочку, вже й контури її стерлися. Про героя забули всі: ось-ось упаде причілок, та й стіни давно не бачили хазяйських рук. Полотно називається “Батьків поріг” (1990—1991).

Почорніло від лиха “Дерево життя” (1993). Голодомор виганяє людей із їхніх домівок, які йдуть у невідоме. Та все ж дерево не вмерло, навпаки — пустило зелений паросток, який відродить життя на цій святій землі...

Агнеса ДАНИЛЕНКО спеціально для “Хрещатика”

Джерело:
http://www.kreschatic.kiev.ua/ru/2322/art/13511.html

Роботи автора:  
Картини (11)
   
Коментарі (0):  
   
Новини автора
 
 

Пошук на сайті

Що маємо