Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Андрій Малишко
Андрій Малишко
Ім'я:

Андрій Малишко

Про автора Андрія Самійловича Малишка називають "солов'їним серцем України" за його невмирущі пісні, що живуть у народі й сьогодні.

Андрій Малишко народився 14 листопада 1912 року в селі Обухові Київської області. Щоб прогодувати одинадцятеро дітей, батько не лише займався шевцюванням, а й в особливо тяжкі роки ходив на заробітки в південні області України. Дитинство майбутнього поета було таким же, як у багатьох тисяч дітей у ті роки.
З перекинутою за спину полотняною торбою з книжками хлопчик бігав до сільської школи-семирічки.

Потяг до творчості в Малишка прокинувся дуже рано і мав своєрідний характер. Мати поетова, Ївга Базилиха, як її звали «по-вулишному», чудово співала. Андрій Самійлович в «Автобіографії» (1959р.) згадував, що її пісні врізалися в пам'ять на все життя. Тільки ж одне в них не задовольняло хлопця: сумні кінцівки. Не могло його чуле серце миритися з трагічною загибеллю козака, якому чорний ворон очі клює... І тоді Андрій перекомпоновував пісню по-своєму: ні, не вбито козака — поранено, вилікували його добрі люди, та й повернувся він додомоньку.
А трохи пізніше почав і сам вірші складати, записувати до клейончатого зошита...

Після закінчення семирічки Андрій Малишко вступив до Київської медичної школи, але незабаром, відчуваючи потяг до літератури, до писання віршів, переходить на літературний факультет Київського інституту народної освіти, який і закінчив у 1932 році. Деякий час він працював учителем мови та літератури в місті Овручі, потім у газеті "Радянське село". У 1934 році його було призвано до армії.

Перші вірші А. Малишка з’явилися в газетах і журналах ще в 1930 році, а через кілька років вийшла невеличка збірочка "Дружба" трьох молодих авторів, де було вміщено і твори А. Малишка.
Ранні вірші А. Малишка (починаючи з 1936 року, поет друкував їх у збірках "Батьківщина", "Лірика", "Народження синів", "Березень", "Жайворонки" та інших) чарують і приваблюють простотою і безпосередністю світосприймання, світлим і щирим поглядом на життя.

Проте поет жив і творив у добу сталінського режиму, а тому змушений був віддати значну данину своєму складному часові: багато його поезій були ідеологічно тенденційними, в них оспівувалося трудове життя країни ("Урожай", "Учитель"), недавнє революційне минуле ("Бронепоїзд", "Заспів про Боженка"), культурна спадщина ("Пам'ятник Тарасові", "Пушкін"). Ця поезія була пройнята героїко-романтичним пафосом, що відповідав тодішній атмосфері в країні, яка будувала "суспільство сталінського казарменого соціалізму" і нівелювала особистість.

У період Другої світової війни Андрій Малишко - на фронті: головним чином працює кореспондентом військових газет. Одна за другою виходять збірки його віршів: "До бою вставайте!" (1941), "Понад пожари" (1942), "Україно моя" (1942), "Слово о полку" (1943), "Битва" (1943), "Полонянка" (1944). Багато віршів, статей, нарисів поет друкує в газетах і журналах.

А. Малишкові були притаманні рідкісне поетичне обдарування, палка уява і глибоко народне розуміння краси й добра. До образу матері Малишко звертався постійно. У довоєнній поезії для ліричного героя мати - духовний критерій життя, його "моральне сонце". Але особливо неповторним образ матері окреслюється у роки Другої світової війни. Митець піднявся до філософських узагальнень, змалювавши не тільки конкретні риси своєї матері, а й образ Ярославни, чиїм ім'ям він назвав свою матір. Це - образ самої України, що через віки просить своїх нащадків захистити Батьківщину від лютого ворога, фашистського варварства, промовляючи "Сини мої, де ви, сини". Ця поезія - один із шедеврів української лірики.

У 1961 році вийшла збірка "Полудень віку" - книга ліричних роздумів поета про свою сучасність.

А. Малишко у різні роки написав десятки пісень, які, покладені на музику П. Майбородою та іншими композиторами, широко відомими і улюбленими в народі. І насамперед це — «Пісня про рушник», яку народ усе-таки називає по-своєму, любовно «Рідна мати моя...» Це — гідний пам'ятник українській Матері, який вдячний син звів на віки-вічні. 
Також є Малишкові "Білі каштани", "Київський вальс", "Ми підем, де трави похилі", "Пісню про вчительку"... Кожен рядок його творів пройнятий тією особливою мелодійністю, душевною ніжністю і задумливістю, які властиві народній ліриці, фольклорові.

Отже, народна пісня є також одним з найважливіших джерел, які живили творчість А. Малишка. "Я перейняв... пісень веселих, щоб нашу землю славить і любить", - писав він у одному з перших юнацьких віршів. Ще на світанку свого творчого шляху молодий поет мріяв:

І якщо пісня вийде в люди,
То пломінь серця не згашу, -
Впаду землі на теплі груди,
Нової сили попрошу.

Мрія поета здійснилася. Пісня його має дужі крила, високо піднялася вона над рідною землею, щоб радувати, зворушувати і веселити серця людей.

Помер Андрій Самойлович Малишко 17 лютого 1970 року.
Андрій Малишко - був художником великої ерудиції, різнобічних знань. Зокрема, він зробив великий внесок у збагачення національної культури як перекладач, особливо з російської, білоруської та інших мов.
Роботи автора:  
Вірші (14)
   
Коментарі (0):  
   
Новини автора
 
 

Пошук на сайті

Що маємо