Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Михайло Стельмах
Ім'я:

Михайло Стельмах

Про автора

Михайло Панасович Стельмах ( (24) 11 травня 1912, Дяківці, Вінницька обл. — 27 вересня 1983, Київ) — український письменник, драматург, фольклорист. Писав вірші, але починаючи з 1940-их років - у прозовому жанрі. Автор поетичних книжок для дітей. Член Спілки письменників України. Одним із перших у післявоєнній художній літературі порушив проблему Голоду 1932-33 та боротьби ОУН-УПА проти СРСР.

Народився в с. Дяківці Літинського району Вінницької області у родині селянина, ветерана Російсько-Японської війни Панаса Стельмаха. Мати - білоруска. 1933 закінчив літературний факультет Вінницького Педагогічного Інституту (першим у селі отримав вищу освіту) і до 1939 вчителював у селах Київщини; 1939 мобілізований до сталінського війська, учасник Другої Світової війни. Як солдат-артилерист воював у Білорусі, двічі поранений. З 1944 працював у редакції газети 1-го Українського фронту «За честь Родины». Під час війни у Воронежі (Російська Федерація) та Уфі (Республіка Башкортостан) вийшли під редакцією М. Рильського дві збірки фронтових віршів С. «Провесінь», «За ясні зорі» (1942), 1943 - надрукована в Уфі книжка оповідань «Березовий сік» під редакцією Ю. Яновського.

Після війни, на запрошення поета Максима Рильського, став співробітником Інститу фольклору, етнографії та мистецтва АН УРСР (1945 — 53). Депутат Верховної Ради СРСР, заст. гол. Ради Національностей.

Як поет друкується з 1936. У 1941 з'явилася перша поетична збірка «Добрий ранок». У роки війни вийшли збірки «За ясні зорі», «Провесінь». Поезію Стельмаха відзначає глибокий ліризм, пісенність, емоційність, вплив фольклору, багатогранність тематики.

Проза Стельмаха — типовий зразок літератури соцреалізму, з властивим йому кожночасним пристосуванням до партійної лінії (наприклад, роман «Велика рідня», перейнятий духом ґлорифікації Сталіна і відзначений сталінською нагородою 1951, Стельмах переробив у відповідності до критики «культу особи» і 1957 перевидав під назвою «Кров людська — не водиця») і так званого «прикрашення» радянської дійсності, від якого не вільні твори Стельмаха посталінської доби.

Проте спроба написати твір про післявоєнну Галичину, війну ОУН-УПА на рідному Поділлі, наштовхується на опір цензури. Доктор історичних наук В. Сергійчук пише:

"Михайло Стельмах написав би правдиво про ОУН-УПА. Він навіть пробував зробити це свого часу, бодай і в жорстких рамках ідеологічного завдання партії. Але йому не дали можливости сказати хоч частинку правди про ОУН-УПА. В цьому може переконатися ... , коли ознайомиться з доповідною начальника Головліту УССР К. Полонника секретареві ЦК КП(б)У І. Назаренку від 2.10.1952 р.:

«Доповідаю, що Головліт УССР не дозволив до видання й повернув видавництву «Радянський письменник» на переробку повість Михайла Стельмаха „Над Черемошем".

Поставивши своєю метою показати процес колективізації в селах станиславської Верховини в 1948-1950 роках, який відбувався в умовах куркульського спротиву, Михайло Стельмах не зумів надати цьому спротиву яскраво вираженого класового характеру. Замість приречених куркулів, у Стельмаха діють озброєні найновішою автоматичною зброєю буржуазні націоналісти, так звані "бандерівці", які мають свою розгалужену організацію, свій керівний центр, свою „Українську головну військову раду", яка навіть чеканить і нагороджує своїх головорізів, що відзначилися, орденами і медалями — на зразок медалі „3а боротьбу в особливо важких умовах".

Сам цього, можливо, не бажаючи, автор надав націоналістичному підпіллю характер великої і грізної сили, здатної тримати в страху населення і представників совєтської влади на значній території, що політично нам не тільки не бажано, але й дуже шкідливо» (Центральний державний архів громадських об'єднань України — ЦДАГОУ: Ф. 1. Оп, 24. Спр. 1566. Арк. 144). "

Роман «Правда і кривда» викликав першу політичну дискусію в українському середовищі після погромів 1930-их років. Зокрема, там є такі зухвалі слова: "Ми найстpашнішого воpога - фашизм - вже закопуємо у могилу, а цей воpог ще поміж нас ходить". Не дарма критик Іван Світличний відзначив, що Стельмах уперше:
"..прямо і відверто, без різного звичайного в таких випадках словесного туману, пише і про сирітські драми, і про занедбаність чи й зоовсім відсутність демократії в колгоспах, і про податкові утиски, і про найбльіше зло нашого часу - бюрократію, і про багато ніших прикрих, але, на жаль, реальних речей, про які інші говорять пошепки і з оглядками.." (журнал "Вітчизна". - 1961. - № 12).

Ще одна заслуга Стельмаха - перша публічна розмова про факт "незрозумілого" голоду 1932-33 в Україні у глухі брежнєвські часи. У творі "Чотири броди" (1978) Стельмах примушує українське суспільство згадати про жертв Голодомору, вказує на відвертих колаборантів (Магазник), які брали участь в організації штучного голоду на селі. Разом з романом "Правда і кривда", творчість Стельмаха у 1960-70-их роках схарактеризована критиками як "політична"! (Л. Новиченко, 1988). А ще Стельмах був фронтовиком і особисто сміливою людиною. Мабуть тільки він міг написати 1973 некролог у київській пресі пам'яті українського поета, в'язня ГУЛАГ СРСР Олеся Журбу.

Винятково багата народною лексикою, специфічним гумором, проза Стельмаха стилево споріднена з ліризованою прозою Михайла Коцюбинського, Юрія Яновського, з особливо виразно помітними впливами Олександра Довженка. Одначе, згадані вже негативні прикмети, обумовлені жанровим терором, застосовуваним щодо підневільних українських літераторів.

За матеріалами:
Вікіпедія

Сайти з творами:
http://www.demyanova.netfirms.com

http://www.ukrcenter.com

http://www.ukrlib.com.ua

Роботи автора:  
Проза (2)
Вірші (38)
   
Коментарі (2):  
  Вірші (2)
   
Новини автора
 
 

Пошук на сайті

Що маємо