Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Що нового?
Місце
Тема
08-03-2009       Оксана Лущевська       "Феромони"
ФЕРОМОНИ

18 БЕРЕЗНЯ ПОРТАЛУ "ЗАХІД - СХІД" ВИПОВНЮЄТЬСЯ РІК!
1-Й ВИПУСК НАШОГО ВІРТУАЛЬНОГО ЧАСОПИСУ ВИЙШОВ У БЕРЕЗНІ 2008 РОКУ. ВІДТОДІ ПОБАЧИЛИ СВІТ ЩЕ ШІСТЬ ЙОГО НОМЕРІВ.
ЗАЛИШАЙТЕСЬ З НАМИ, БУДЬТЕ НАШИМИ ЧИТАЧАМИ ТА ДОПИСУВАЧАМИ! ЩИРО ДЯКУЄМО УСІМ ТИМ, ХТО ВЖЕ ПОПОВНИВ ГРОНО НАШИХ АВТОРІВ І ВИЕКСПОНУВАВ СВІЙ ТВОРЧИЙ ДОРОБОК НА НАШИХ СТОРІНКАХ!


Ув "Історичному порталі" читайте прозу Юрія Камаєва і Тетяни Мельник, вірші Дмитра Княжича:

У землю – зір, а дух – у небо.
До боку кріпиш сагайдак.
І серце з-під забрала ребер
Золотозоро спогляда...

У розділі "Силуети" ви можете помилуватись чудовою графікою Наталі Данченко, Уляни Балан, Юлії Косівчук і сестер Гаєвих, живописом Галини Інгули, Сергія Студінського й Оксани Садовченко, вишивкою Ольги Лавської.

Переклади Сергія Цушка, Анни Багряної, Ірини Гей, Гєника Бєлякова, Оксани Лущевської та Ірини Карівець з литовської, російської, болгарської та англійської літератур, а також непересічна поезія Хільде Домін у тлумаченні Тетяни Мельник - у розділі "Переклади":

...Усі мої кораблі
Забули маршрут до гавані
і ноги мої – дорогу.
Не посіяно і не зібрано
це як відсутність минулого
та відсутність майбутнього,
хіба що якась квола сценка за день...

У "Просторовому" читайте оповідання Марини Павленко:

...— Кіндратівно, тільки поглянь! — до товаришки.
Краса — очі вбирає! По розцяцькованому капрону — блакитнющі незабудки! Завбільшки з добрий полумисок.
Штори в залі — синіми горохами: ніби навмисне до таких тюлів!
— По дев’ятнадцять! — циганка вихоплює запитання з самого погляду.
І показує ще одні. Так само розцяцьковані, але — у величезних, червоних — аж очі рвуть! — ромашках? Як-як? Гер-бе-рах?
— По двадцять дві! — раптово підскакує циганча, завваживши ще більший захват...

У розділі "Акт" читайте інтерв'ю Оксани Лущевської з Оксаною Луцишиною:

...Не знаю. Не люблю слова «табу» - не уявляю собі, що з ним робити. Воно стало кічем, кліше, чимось трішки телевізійним, втратило зміст від надужиття. Всі ці дебати на зразок – чи матюки у тексті повинні бути табу, чи ні – я не сприймаю всерйоз. Гомбровіч колись гарно про це висловився, мовляв, нікого не зачепили справді важливі теми, які він підняв у творі, зате вживання лайливого слова – це викликало читацьке обурення. Отак і у нас. Якщо поняття табу підмінено якимись там несуттєвими матюками чи несуттєвими ж описами сексуальних сцен, то що ж тоді мають на увазі ті, котрі стверджують, що для них немає табу? Виходить якась логічна загадка. Тому я давно вже не переймаюся такими термінами. Люблю якісну літературу...

Там ви знайдете рецензії та аналітику від Тетяни Мельник, Тетяни Дігай, Дани Рудик, Антона Санченка, Зої Жук, Юлії Гончар і Лариси Омельченко, фоторепортаж Оксани Лущевської з церемонії нагородження переможців конкурсу "Золотий лелека".


У розділі "Фейлетон" ви знайдете колоритну прозу від Максима Кідрука:

...Практично все у Мексиці не так, як у нас, і навіть не так, як у Західній Європі. Не те щоб краще, чи гірше, просто, все не так, усе інакше. Зовсім інші, незнані дерева та рослини, інші машини на вулицях (особливо строкаті вантажівки та автобуси з довгими носами-капотами — таких ніколи не бачив), по-іншому сплановані будови, незвичайні дорожні знаки та розмітка. Навіть небо над головою, вічно засотане олов’яною плівкою смогу, і те здавалось чужим і незнайомим.
На що воно схоже? На Мексику. І крапка...

Поезію від Анастасії Богуславської читайте у "Просторовому":

Вагітні жінки мають легку
Самозаглиблену посмішку,
Світлу, наче лампадка,
Прикрита фіранкою.
Вагітна твоїм доторком,
Тож знайомі останнім часом дивуються,
Кажуть: ти так покращала.
Воно і не дивно,
Адже маленький чортик у грудях
Перекидає гарячу вуглинку
Із лапки на лапку.
Це так комічно
І трішечки боляче...

З новою добіркою поезій Теда Лещака шановні читачі познайомляться у розділі "Пігмаліон Studio":

...І хочеться затримати цей присмерк,
Щоб разом з ним пройти крізь сірі стіни,
Щоб вижити. Щоб дихати пітьмою,
Щоб жити тишею, пелюстками, Тобою…
І мандрувати поруч із зірками,
Гарячими від щастя ліхтарями
І мріяти… І вірити… І жити…
І розум по дорозі не зустріти…

Новели Ждани Дідич ви знайдете у розділах "Фейлетон" та "Пентакль":

Для неї кожна нота мала барву, мелодія була палітрою, з якої вона хапала кольори тонкими пальцями й звивала в повітрі завжди інакший узор. Її раптові імпоровізації змушували вчителя здригатися, коли мелодія ставала в її руках чимсь іншим; з усіх піаністів лиш її він рекомендував до органного класу.
Вона не була найкращою, але коли сідала за мануал, було видно, що створена для цього. Її гра була танцем її ліктів, і пліч, і шиї, і пальців, і всеї постави, а кисті – порцеляновими піалами, повними світла. Вона розчинялася в звуках без осаду, без сумніву – легко, як злітає птах...

З прозою Дани Рудик шановні читачі зможуть познайомитись у "Фейлетоні":

...Гаряча хвиля вдарила у моє обличчя. Дивні почуття змішались нараз у душі. Це була дрібка ніжности до того трохи незугарного трамвайного залицяльника, що, однак, виявився по-дитячому відвертим у своїх почуттях. І дошкульний сором за мій легковажний, ба, навіть стервозний вчинок. І якесь щемке відчуття чогось непідробно справжнього, що пройшло повз. Я несвідомо посміхнулась, пригадуючи...

"Історію одного самоствердження" від Ірисі Ликович читайте "Під штандарами":

Вирвавшись із пропахлих сіном сільських тенет, ми прагнули скуштувати всі міські зваби. Ми поїдали очима хлопчаків і вечорами обмірковували, кому би віддати свою таку затяжну цноту. Хоча, цнотливицею, як виявилося дещо пізніше, була лише Ніна. Такою вона й залишилася назавжди. Принаймні, у моїй пам’яті. Місто ковтнуло її, але пожувавши років з чотири, виплюнуло, так і не перетравивши...

У цьому ж розділі ви можете прочитати твори Андрія Зланіча, Владислава Івченка, Ірини Дементьєвої, Володимира Вакуленка-К., Ярослава Гадзінського, Юлії Косівчук, Вано Крюгера, Олексія Чупи та Олександра Войтка.

Добірку жіночої прози читайте у розділі "Пігмаліон Studio" від:

Вікторії Кобиляцької
Вам ніколи не спадало на думку, що на спині знаходиться найбільша кількість ерогенних зон жінки? Втім, це лише мій здогад. Одна справа, коли «тато маму не цілує». На це ще можна дивитися крізь пальці. Але коли тато відмовляється мамі потерти спинку, то це вже справді трагічно. Вчені давно довели: для того, щоб почуватися щасливою, людині потрібно зовсім небагато. А саме –– постійно відчувати чийсь дотик на своєму тілі...

Олесі Кравчук
Ти думаєш про мене. І я це відчуваю. Часами моє обличчя аж пашить і тоді я просто знаю, що це ти думаєш про мене. Зазвичай подібне буває ще й тоді, коли простуджуюсь. Тоді цілі дні ходжу по хаті в теплій байковій піжамі і п’ю чаї з медом. А обличчя пашить і я нічого не можу з тим зробити. Дістаю із шафки градусник – так і є, температура підвищена. Напевно, треба пити пігулки, роблю висновок і плетуся на кухню...

Ванди Нової
Вогні нічного міста живуть своїм власним яскравим життям. І я живу. У будь-якому випадку, намагаюся. Уважно ступаю крок за кроком. Ці височезні підбори не люблять мене, і я відповідаю їм взаємністю. Хто ж таке вигадав? Здається, за десятки сторіч ми мали б порозумнішати... Але, видимо, не в царині моди - неймовірно, як мені вдається втриматися на ногах...

Юлії Смаль
Вона хотіла подарувати йому себе і світ надодачу, а він був розпещеним сином головного еколога якогось там району. Він любив її так, як міг любити неглибокий егоїст, та, все ж, це були найщиріші почуття у його порожньому існуванні. Вона багато знала і ділилася б тими знаннями, а він за все життя прочитав лише «Біле Ікло» Джека Лондона і два некрологи. Він був вайлуватим красенем з м’якими вустами і лагідними руками, а вона мала сталеве нутро, яке дало тільки одну слабину...

Галини Карєвої
Ти сидів переді мною у сусідньому ряді. Йшли «пари» одна за одною, то цікаві, а то й нудні, та не це було важливо, важливо було бачити тебе.
Кожного дня, збираючись на заняття, я раділа, адже там, в холодному приміщенні, замерзлі, але веселі, сиділи студенти, а серед них ти – радість життя мого.


Оповідання "Плагіатор" від Тимура Литовченка, головного редактора часопису "УФО", ви знайдете у "Пентаклі":

...Нотна тека вже лежить у траві, скрипка притиснута до підборіддя, смичок плавно ковзає по струнах. Повітря наповнюється невимовно прекрасною музикою. А я стою й не знаю, що робити. Пам’ятаю, у дитинстві я несамовито заздрив таланту свого вчителя… Невже привид Густава Дормона спокушатиме мене партитурою диявольського концерту, що звiв з глузду небораку Хартлента?!
Схрестивши пальці рук, як вчила мене у дитинстві стара нянька, я прожогом побіг геть. Мене ж переслідувала породжена смичком спокусника музика, прекраснiшої вiд якої не було в цiлому світі. А може, й не буде ніколи.

Уривок із роману "Увертюра" Світлани Горбань та Наталі Лапіної шановні читачі прочитають у розділі "Просторове":

...Андрій загинув красною смертю. Мабуть, колись про нього згадають у своїх мемуарах академіки Марченко й Цукерман. А Ровмейко, ставши справжнім художником, намалює якесь епічне полотно.
Повернувшись додому, довго стояла біля вікна, дивилась на фотографію Сергія Станішевського. Він втратив друга, і вона теж. Це їх немов зблизило, принаймні, в уяві дівчини.
Він підтримав її, коли загинув батько. Женька відвідає матір Андрія. Обов'язково відвідає. І не один раз.
У неї стисло серце, коли подумала: а які троянди ростуть у Бонюковому палісаднику? Темно-бордові? Палево-жовті? Ті самі?..

У різних розділах нашого порталу читайте твори Анни Рибалки, Оксани Лущевської, Олександра Пащенка, Тараса В'єнца, Вікторії Йіхової, Віти Левицької, Галини Бокшань, Юрія Гаврилюка, Ірини Мацко, Зоряни Биндас, Оксани Радушинської, Лариси Омельченко, Мар'яни Нейметі, Петра Гниди, Владислава Константінова, Ігоря Ботнарука, Ірини Метелиці, Богдана Коломійчука, Олександра Бика, Тані-Марії Литвинюк та Лідії Стрельченко.



СЛІДКУЙТЕ ЗА АНОНСАМИ НОВИХ ВИПУСКІВ ЖУРНАЛУ "КИЇВСЬКА РУСЬ" ТА ДОЛУЧАЙТЕСЬ ДО ЙОГО АВТОРІВ, ЧИТАЧІВ І ПЕРЕДПЛАТНИКІВ!

Літературний журнал «Київська Русь» видається вже третій рік. Ми публікуємо сучасну українську прозу, поезію, драматургію, есеїстику, переклади з різних літератур, інтерв’ю з яскравими постатями сучасної культури, а також рецензії та відгуки на найцікавіші книжкові новинки. Кожне число «Київської Русі» має власну назву й укладається за принципом збірника – тексти об’єднує спільна тема. Ми знайомимо читача з новими творами визнаних майстрів сучасного письменства, але зорієнтовані насамперед на співпрацю з молодими авторами, тож – готові до відкриттів.
Журнал «Київська Русь» має книжковий формат, 264 сторінки й виходить 11 разів на рік. Поширюється через мережу українських книгарень та поштою (передплатний індекс 94978).

Засновник та видавець - ТОВ "Видавничий дім “Факт”"
Головний редактор Дмитро Стус


З питань співпраці просимо звертатися:

а/с 76, Київ-80, 04080 (з позначкою «Для журналу “Київська Русь”»)




Телефонуйте:
(044)4383105, (044)2871882, (050)9614058

З питань придбання журналу та дистрибуції просимо звертатися до відділу збуту видавництва «Факт»:


(044)4636887


2009-й рік «Київська Русь» починає спареним номером – культурні та видавничі проекти в Україні стали чи не найпершими жертвами фінансової кризи. Тож «ПереZAвантаження» намагається компенсувати брак обсягу насиченістю. Більшу частину номера складають тексти-переможці спільного конкурсу віртуального часопису «Захід-Схід» та журналу «Київська Русь». Втім, хочемо нагадати, що конкурс триває, ми так само чекаємо на нові відкриття в новому році та будемо раді надати можливість публікації і тим авторам, з якими ми вже познайомилися завдяки конкурсу, і тим, хто ще тільки наважується надіслати свої тексти.

Отже, в новому числі, що з’явиться в книгарнях на початку лютого, маємо добірку поезії Дани Рудик, дуже різноманітну прозу – від Тетяни Мельник, Ганни Осадко та Владислава Івченка, інтерв’ю з художником Ігорем Цикурою та поетом Василем Довжиком, а такoж – нові імена в рубриці «Робітня»: Юлія Смаль, Наталя Пасічник, Анна Хромова, Роман Котик, Тала Владмирова, Марія Титаренко та Макс Непорада.

Новина номера – старт рубрики «Літ_Анатомія», де редакція пропонуватиме авторам виступити в ролі критиків себе самих – тобто зробити літературознавчий аналіз власного тексту чи таке собі «автопрочитання». Роль першовідкривача тут узяв на себе наш постійний автор Олексій Зарахович. У цій-таки рубриці подаємо ґрунтовний аналіз літературознавчого тексту («Постчорнобильська бібліотека: український літературний постмодерн» Тамари Гундорової) у виконанні Івана Лисого та короткий, «шпаргалковий» виклад періодизації української літератури Дмитра Чижевського.
 
Всі мистецькі новини   Що нового?

Пошук на сайті

Що маємо