Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Юрій Липа

Проза     →     Юрій Липа     →     Призначення України
 
Призначення України. Частина друга. 32. Відвічні чумацькі валки
 


Юрій Липа
ПРИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНИ
 
Публіцистика
--------------------------------------
 
        ЧАСТИНА ДРУГА

32. Відвічні чумацькі валки


В попередніх розділах обговорили ми давні й сучасні геополітичні й торговельні шляхи України. Але які особливості мала українська торговельна експансія?
   
    Раса, що вже на початку свого існування показала себе торговельною і мореплавницькою, не втратила свого потягу до моря і торгівлі навіть під час найгірших своїх часів, що ними були часи упадку київської, а потім галицько-волинської державности. На цьому місці треба згадати українське чумацтво, що гідне стояти в проявах білої раси обіч Балтійської Ганзи чи купців Родосу або Венеції. Мандрівне купецтво-чумацтво дочекалося гарних монографій (Рудченко), хоч варте ще докладніших.
   
    Це були традиційні купецькі форми з давніх часів, форми організації людей, що співдіяли з державою Києва, але були старіші від цеї держави. Це до мандрівних купців і вояків одночасно звертається в 1170 p. Великий Князь київський Мстислав Ізяславович із закликом боронити дороги від Києва до моря, бо "вже в нас і Грецьку путь відбирають, і Соляну, і Залозну. А чи не лучче б було, браття, пошукати путей своїх дідів і батьків". Це про них згадує Рубріквіс в 1352 році, коли українці привозили до Теодозії куниці, соболі й інші хутра в критих возах, запряжених волами. То вже були знані аж до половини XIX ст. чумацькі мажі.
   
    Пригадаймо собі, що перші згадки про козаків (грамота міщан Києва з 1499 p.) - це передусім згадки власне про купців рибою, про чумаків, а пізніш уже про тих самих людей як про воєнних людей.
   
    Устрій цього мандрівного купецтва був освячений і устійнений упродовж майже двох тисячоліть. Уже на початку другого тися-. чоліття по Христі бачимо його яскравим і завершеним. Остання докладна праця (1874 p.) про устрій чумацтва підкреслює прив'язання чумаків до свого устрою. "Чумаки, - каже дослідник І. Рудченко, - мають свої освячені віками обичаї майже для кожного свого посуву. Чумак повинен виїздити з дому "по закону", їхати дорогою "по закону", навіть спинятися в дорозі, щоб пасти воли, теж "по закону". І до нинішніх часів чумаки суворо доглядають за сповненням своїх законів: артіль завжди буває незадоволена, коли хто-небудь "поломить чумацький звичай".
   
    Один з найпотужніших українських умів, Федір Щербина, в своїй вельми важливій книжці "Нариси українських артілей" (1880 p.) пояснює зміст слова "закон". "Це форми, вибрані шляхом буденного історичного досвіду й традицій. Це - одвічні народні звичаї, передавані з роду в рід, з покоління в покоління, від батьків до дітей, форми, що їх достосовано до загального розвою життя. Чесне слово, раз зложена обіцянка, предківські обичаї, передання старовини - є тут позитивним законом. Зріст і розпад форми, взаємовідносини і загальноприйняті права й обов'язки членів асоціяції укриті в самім обичаї, як у неписанім кодексі. Вистачить впровадити в дію обичай, щоб з нього логічно випливали всі формальні людські взаємовідносини".
   
    Така б була теорія чумацького устрою, а як же виглядає сам характер цієї асоціяції та її практика?
   
    Вже на зовнішність чумака накладало свою виразну сувору печатку його повне тривог півосіле, півмандрівне буття. "Чумак, - каже очевидець, - переважно помовчує, замкнений, він дивиться на життя з деяким презирством. У всій його поведінці повно самоповаги. В ньому завжди є іронія, і він завжди готовий розважити жартом товариство, не тратячи власної гідности. Лице його горде й веселе або задумане..." (Новосельський).
   
    Товариські прикмети дуже багато значили в чумака. "Товариші ніколи не зоставлять чумака одного в нещасті: зрада товариша в нещасті уважана за один з найганебніших злочинів. Чумак, що зробив це всупереч совісті і "чумацькому звичаю", не знайде собі валки, щоб його прийняла в товариші", - каже І. Рудченко.
   
    Чумацька дружність була потрібна і в важких подорожніх умовинах, і в нелегких сутичках із своїми розбійниками (лугарями) та чужинцями. Лишень на території запорозької держави чумацькі магістралі були під охороною запорозьких бекетів. Не диво, що похорони загиблого в сутичках чумака відбувалися часто з воєнними почестями й музикою (І. Рудченко).
   
    Сама організація чумацтва мала подвійний характер: воєнний і торговельний. Валка, що значить властиво обоз, трен, була одиницею воєнного типу і складалася з 100-200-300 возів. Кожен член валки ("добрий чумак") мав рушницю, спис і відповідний запас пороху та куль. На чолі валки стояв отаман із заступником, осаулом, що був авторитетом у справах форми постачання, маршруту й оборони, а в разі нападу - й диктатором. Знаним було мистецтво чумаків, перейняте від запорожців, уставляти з возів, зчеплених ланцюгами, своєрідну фортифікацію.
   
    Одночасно валка могла з погляду торговельного репрезентувати одну чи кілька торговельних асоціяцій, що звалися ватагами. Ці ватаги мали характер чисто купецький і були сформовані кількома (до 10-15) господарями на підставі умови. Кожен із господарів виставляв один-два, а то й більше возів. Віз-паровиця, запряжений волами, як вантаж мав нести 3,5 до 5 сотнарів товару і міг принести валового зиску, рахуючи на сучасні американські долари, 200-300 доларів на сезон, залежно від товару. Назагал паровиця могла дати (в середині XIX ст.) близько 100 амер. доларів чистого прибутку в середньому за сезон.
   
    Асоціяція, ватага мала спільну касу аж до повороту виправи, і всі прибутки й страти ділила порівну. Лишень в XIX ст. дещо змінилося в цьому.
   
    Кухар варив і'жу ватажанам: на його возі був символ його звання - залізний триніг і казан.
   
    Валка йшла через свої й чужі землі, кермована власними законами; впійманих розбійників судила сама й власними силами виконувала навіть присуди смерти. "Астраханські й ставропільські калмики, - нотує Ф. Щербина (1879 p.), - з жахом оповідають про "півтора-малахая", як вони звуть звичайний хліборобський ціп, що ним парили чумаки калмиків, коли зловили їх на крадежі волів".
   
    Керма й закони цих валок мусили бути дуже тверді, бо відбували вони дуже далеку подорож своїми шляхами, а посувалися дуже поволі. В XI ст. три тижні їхав преп. Теодозій з Курська до Києва "з купци. грядуще з вози, со бремени тяжкі". Це давало _6J<pAO 25-30 кілометрів на добу.
   
    Швидкість ця не змінилася упродовж восьми століть. Важливішою була витривалість волів, ніж їхня швидкість.
   
    Дороги мандрівного купецтва українських земель в старовину сягали далі, ніж в останніх кількох століттях (XV-XIX ст.). М. Грушевський згадує на підставі арабських джерел про купецькі валки Києва, що їздили в Х ст. до Андалусії (Еспанія), Риму й Царгороду. Маємо грамоту смоленського князя Мстислава (з поч. XIII ст.), де він обговорює умовини руської торгівлі в Ризі, Любеці і взагалії на "готськім березі". Річ ясна, що три магістралі великокнязівського Києва служили в великій мірі мандрівному купецтву.
   
    Знаємо дві важливі чумацькі магістралі в XVII-XVIII ст. Перший, Шпаковий шлях, від імені славного чумацького отамана Шпака, починався на Волині й ішов на Умань і на р. Синюху до Дніпра. Правдоподібно, була це частина колишнього Залозного шляху. Другий. Муравський (давніший Солоний), починався на Лівобережжі й верхівсями Ворскли, Самари, через запорозькі па-ланки доходив до ріки Кінські Води. Заплативши запорожцям мостове (мито), а також мито від хури, ішли чумацькі валки вже без охорони до Перекопської Башти. Там платили мито Кримській орді і йшли або до солоних озер Криму, або до південного побережжя Криму, де були великі міста-ринки Отоманської імперії, виділені з-під влади слабих кримських ханів; Такі міста, як Кафа, були форпостами торговельних артерій Малої Азії під владою турецького півмісяця.
   
    Поза тими знаними дорогами заходили чумаки до західних міст Польщі і східньої Пруссії, а на схід - далеко за Волгу. В чумацькому епосі згадується і Крим, і Астрахань, і Варшава.
   
    Яка була розповсюдженість чумацька? Може, це була тільки невеличка група населення України, що нічого не значила в економічнім житті ані світу, ані навіть власного краю? Яка була кількість чумаків, яка вартість їх краму?
   
    На підставі урядового обрахунку російського міністерства внутрішніх справ в 1856 p., на самій Київщині було 17,5 тисяч чумаків, що мали в загальній сумі 70 тисяч паровиць. За офіційними обрахунками з семидесятих років XIX ст. (A.-Bouschen), постійних чумаків на Лівобережжі (Полтавщина, Чернігівщина, Курсько-Вороніжчина) і в Київщині зареєстровано 210 тисяч осіб. "Тимчасових" чумаків нараховує російська влада ще більше.
   
    Врешті поглянемо на вартість того, що возили чумаки. Самим трактом Харків-Таганріг провезли в 1860 p. чумаки товарів на 1,5 млн. срібн. крб. В семидесятих роках щороку привозили чумаки до Одеського порту на 6 мільйонів срібн. крб. збіжжя. Взагалі, як занотували російські статистики в 1865 p., дві третини вивозу з чорноморських і озівських портів на загальну суму близько 40 мільйонів срібн. крб. постачали суходолом чумаки.
   
    Чумацтво, мандрівне групове купецтво - це такий самий вислів духа української раси, як і хліборобство, як і своєрідна військовість - козацтво. Чумацький епос стоїть побіч козацького як мистецький вислів однієї з прикмет расового обличчя України.
   
    "В наших часах, - писав І. Рудченко в восьмидесятих роках, -де чути українську бесіду, там є й чумаки. Від Полісся до Лівобережжя знана є назва - чумак ... Нема того села на Україні, де б не було кількох родин чумаків, а деякі села, переважно козачого походження, виключно займаються чумацтвом".
   
    Не тільки чумацькі артілі-ватаги мали економічне значення. Окремі чумаки так само не раз творили силу капіталу. Чумаки на селі - це були переважно кредитори грішми, збіжжям і продуктами ("до нового хліба"). В 1871 p. одному з чумаків украдено було його власних 560 тисяч карбованців, і це змусило газетних кореспондентів зацікавитись найвищими заробітками чумаків. Виявилося, що мільйонери серед них не є чимось дуже рідким.
   
    Чумацтво відігравало величезну ролю в історії української раси від її понтійськоі" і київської доби аж до козацької і сучасної. Вільна торговельна мандрівна асоціяція українців - це зміст чумацтва. Зміст цей - це історія української торгівлі, так тісно зв'язана з цілою українською історією.
   
    Як була боротьба за політичні вольности українців, так була боротьба їх за власний спосіб торговельної асоціяції. Боротьба ця була й проти монополій своїх володарів (соляна монополія київського Святополка в XII ст.), і проти чужих (встановлення на Україні кагальної жидівської організації торгівлі, що скінчилася революцією в 1648 p.). Врешті, не зможемо пояснити фінансової спроможности держави великого Хмельницького без запорозької скарбниці, опертої на використуванні чумацьких торговельних магістралей. Так само не зрозуміємо добре стратегічних, дуже прецизійних посувів великих князів (Святослава Завойовника), кошових (Іван Підкова) чи гетьманів, коли не візьмемо до уваги чумацької торговельної стратегії.
   
    Чи роля чумацтва закінчилась?
   
    Так, каже дослідник. "Широкість задуму й справедливість, що лежить в основі чумацьких асоціяцій, дуже виразно характеризують ці оригінальні твори українського ума. І однак, не дивлячись ні на ці прикмети, ні на блискуче минуле, нам доводиться заживо ховати таке найцікавіше явище народнього, суспільного життя, як чумацтво" (Ф. Щербина).
   
    Це писав дослідник в той час, коли прийшли не демократичні, не українські форми капіталізму, в час будови залізниць і вакханалії чужинців-купців на українських землях. Чи ж справді може згинути щось, що тисячоліттями кристалізувало характер раси? Адже ж чумацтво - це не тільки торговельна організація великого закрою, а й одна з моральних форм у вияві української збірної духовности. Такі речі не гинуть.
   
    І глибокий Ф. Щербина по сумнім сконстатуванні загибання чумацтва додає: "Чумацькі валки перестануть існувати, але народня духовність не перестане, звичайно, творити нові соціяльні явища в цьому роді".
   
    Чумацтво мало значення не тільки історичне й економічне, але й соціяльно-виховне. Воно послужило підготовчим матеріялом до розвитку вищих форм асоціятивного труду й інших відносин в теперішніх часах.
   
    Як продовження чумацтва, як протест проти чужих форм капіталізму - уже 30-40 років тому, що сказав Щербина, бачимо, як починається розвій української споживчої, кредитної та інших родів кооперації.
   
    Вона розвивається, як ніде в Европі (крім Данії). Вона об'єднує в 20-х роках нашого століття 14 мільйонів селян. І вона помагає українській революції 1917-1918 pp. Так само, як колись українське чумацтво допомагало українській революції 1648 року.

1938
------------------------------------------------

Джерело:
chtyvo.org.ua



1 2 3 4 5  
Бал 10
Середній бал 5
Перегляди 3077
Коментарі 0
Дата надходження 12-10-2009
Дата створення 1938

Пошук на сайті

Що маємо