Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Тетяна Мизнікова

Проза     →     Тетяна Мизнікова
 
БУНТАРСЬКА весна
 
Пам’ятаю той перший день весни. Було багато квітів, вина і п’яні ми – не від вина. Від життя. Ми совалися містом. Брудний сніг, в’язкі калюжі, темні закутки. Роби, що хочеш! І ми робили. Сміялися до спазмів у животі. Реготали, кричали, змістовно мовчали. На трохи вдягали серйозність. Забрідали на помпезні виставки. Багато дорогої випивки. Знову наш сміх. У ньому значилося одне-єдине: свобода, пофігізм, натхнення, щастя.

З дефіляди поспішали на нічні проспекти. Ти дарував букетик, а я, розмахуючи ним, як віником, горланила щосили. Ти казав, що навіть за такої поведінки я все одно Леді. Бо те, що є, – не відбереш ніяким чином.

І ще чергова винна пляшка, з якої краще п’ється, посеред проспекту. Смачніше! Навіщо правила, для чого цей надуманий етикет?! Нам пофіг. Ми вільні, ми красиві, молоді. Ми щирі. Ми бунтарі.

Із пляшки трохи капало на шию, груди. Ти пальцями торкався крапель. І напивався. Казав, смачнішого не куштував. Вина, моєї шкіри. Я не сміялася – дивилася, витріщала «бісикуваті» очі, вдихала, що є сили ту весну. Свобідну, моложаву, божевільну. Нашу, давно минулу бунтарську весну…

1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 58
Коментарі 0
Дата надходження 01-03-2017
Дата створення 01.03.2017

Пошук на сайті

Що маємо