Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Коммунарец

Вірші     →     Коммунарец     →     Майбуття
 
Майбуття. Слова
 
Майбуття. Слова

Ну що б, здавалося слова*… Згадали?
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється-ожива…
Як їх почує! Знать од бога…
Нехай залишаться святі слова
початком світу, а для мене -
писатиму я білого вірша,
без рими, про своє буття.

Про те, що маємо, було і буде,
та що робити і коли,
чим серце заспокоїться нарешті
і чим же закінчиться все.
Завважимо: для всіх це загалом,
як кажуть - може не торкнеться,
а для уважних поміж строк знайдеться
і сам не знаю що, але…

- Бува не раз шукали всі роботу,
собі що краще? - Ну, еге ж?
Ото ж і я пішов, бо працювати,
за копійки або ж як раб,
не хочу більше і, як це не прикро,
під мову всіх роботодавців
хотілось битися навколішках чолом,
якби не встояв перед ними.

І кожний з них, якщо не маже маслом,
то цукру не шкодує точно,
аби в своє болото затягнути
і витягти всі жили потім.
Останній був харизмою такою,
що зуби аж заціпеніли,
піднявши Біблію - здавався богом:
господар долі і життя.

І каже він: - Потрібна НАМ людина,
щоб Я ще не почав, а вже -
вона зробила те, про що Я думав.
Я дам тобі спочатку хліба,
а потім і до хліба, може й більше…
Якщо влаштуєш ти мене.
Та ось твій вік мене бентежить, як-то:
на вигляд вже не молодий…

Я мовив так: - Мій вік не молодий,
є досвід, навички та інше,
тому давайте так: контракт на рік
а я вам те, чого бажали.
Бувало вже не раз, як зроблю справу -
вже й непотрібний наче стану,
тож вам, мабуть не ті часи, авжеж -
платити за халяву треба!

Крутився і вертівся як карась,
директор гидко на пательні:
- І все ж, твій вік мене бентежить, дідько…
Очима вказує на двері…
- Моїх років ще менше, ніж у вас,
коли ви починали фірму,
тож все попереду у мене, - і той
залишився з відкритим ротом.

От диво! Йшов я нібито просити,
а вийшов – наче народився.
А що, і справді, в чому стала справа?
Чого не маю я для цього?
В мої роки… Не знав ще Чингізхан,
що буде панувати світом,
Суворов славно справу розпочав,
А Бонапарт усе програв…

Повірити у себе треба спершу
а не у синього кита,
і потім вже у щось або когось,
і навіть в чорного кота…

***

А десь у сутінках крадеться ЗВІР,
його зіниці місяць зеленить,
хижак нічний із розумом людини
полює на людські потвори.
Із кожним днем зростає апетит,
бо він росте і зневажає,
усі закони права і моралі:
утроба харчу потребує.

Він мовчазливий, наче як німий,
лише гарчить, як щось терзає,
немає слів для нього на благання,
він не глухий, а невблаганний…

*Т.Г.Шевченко


1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 136
Коментарі 0
Дата надходження 26-03-2017
Дата створення 26.03.2017

Пошук на сайті

Що маємо