Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Коммунарец

Проза     →     Коммунарец     →     Майбуття
 
Майбуття. Своїх не здаю.
 
Майбуття. Своїх не здаю.

Не було зайвого часу глянути на подвір’я селян і поцінувати їхнє приготування до Великодня, бо поспішав додому з тривожним передчуттям очікування чогось невиправного. В кишені лежала ковбаса «Союзна» для кота, не більше 200 грамів, та трохи крекерів для себе.
Майже біг з гірки по дорозі, а коли побачив ділянку сусіда з кущами полуниці, на якій греблося з десяток курей з півнями, то моє серце забилося так швидко, що кардіограма перетворилася би на пряму, якщо її пропустити через випрямний діод. Мої кроки збільшилися удвічі, але коли я побачив сітчастий кут свого тину, то зітхнув і мене попустило, бо за сіткою стояв мій півень, витягнувши шию і мені здалося навіть, що з його дзьоба капала слина… Він дивився на курок з сусідського городу.
Збивши темп свого бігу майже до прогулянкового, я дійшов до півня і спитав його:
- Що, ще хочеться до чужих курок і отримати кілком на горіхи? – він дивився на мене червоними очима, а потім побіг до садку.
- Якщо ні, то йди до своїх у садок і там живи, поки не набридне…
Той щось забурчав і побіг за хату.
Коли підходив вже до дверей хати, перед ними сидів мій ЗВІР – димчатий із чорними смужками кіт. Він почав лізти до мене, плутаючись в моїх ногах, як завжди відчуваючи те смачненьке, що я приніс. Потім встав на задні лапи, а передніми перебирав до мене у повітрі, наче просив.
- Ти підвів мене вчора і втратив довіру, тому знову будеш їсти те, що і я, але сьогодні я тебе ще побалую… тримай!» - і дав йому шматочок ковбаси.
Сів на стільця і посміхнувся, згадавши події вчорашнього дня.
Взагалі-то вчорашній страсний вівторок виявився дуже і дуже дивним. Можна з упевненістю сказати, що став останнім днем мого побирання у темряві і початком нового життя. Але це згодом… Розкажу тільки про кота та півня.
В той день я закінчив роботи в городі і зайшов до хати. Відкривши двері, різкий запах котячої сечі вдерся до мого носа і чомусь мій погляд зосередився на помийному відрі, а потім побачив матір, яка навколішки щось видивлялася під ліжком.
- От, зараза, котяча… Вже десь набамбурив… А знайти не можу, де нассяв твій любімчик…
Я прилучився до пошуків, але все було намарне. Тоді, почухавши потилицю, кажу серйозно: «Мені здається, що він такий розумний, що міг поссати у відро, або там й на більше пішов, розчепірившись над відром – ну знаєш, як у місті деякі коти ходять на унітаз?».
Мати якось так перелякано подивилася на мене: «Та … розказуй комусь…»
У дверях з’явилася голова кота, але побачивши нас, зникла…
Я допив чай та пішов до садка рубати дрова.
Дощик пройшов невеликий і вже закінчився. Проглядало сонечко крізь хмари, вітер вщух і шпаки знову завели свою безкінечну трель. Рубаю колодки на дрова…
Чую крик такий, неначе судний день настав. Та ось встромив сокиру у колодку і потихеньку йду на голос з сусідського городу, де росте полуниця. Баба верещить на мого півня та трьох своїх курок, а побачивши й мене, то і мені дісталося на додачу.
Ну той, хто жив у селі, знає, яка несамовита енергія у курок дерти весною все, що можна дерти… Можна хіба що порівняти на противагу зі свинкою, яка «зірвалася» до кнура… Але у тої
проходить, а в курки нескінченний «пламенный мотор».
Бачу, як у втікаючих пернатих летить кілок і ті втікають, хто куди. Кури із кудкудаканням, а півень щось белькоче, схоже на виправдовування, та біжить поза клунею до курника. Дивлюсь на нього, як той нишком і тихенько белькочучи, пробирається до свого сідала і ховається, а вухами слухаю крик сусідки…
Коли півень заховався, я кричу бабі: «Тож ваші курки! А мій півень вдома – он, прийдіть, подивіться!». Сміх роздирав мене зсередини, але зайшов в курник та зачинив півня. Подивився на нього, та й кажу: «Я своїх не здаю. Але якщо ти мене не слухаєшся, а напившись чогось втрачаєш голову за чужими курками – то йди і хай тебе заб’ють, а твоє тіло я віддам твоєму катові на поталу, вірніше на юшку». Коту потім так само десь сказав.
Наступні два дні було все добре. Півень нікуди з двору не бігав, кіт бігав з хати на двір при потребі, а сусідські курки спокійно дерли полуничне поле свого господаря зранку до вечора у пух і прах. Потім почалися дощі, які лляли три дні, до самого Великодня.


1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 47
Коментарі 1
Дата надходження 28-04-2017
Дата створення 28.04.2017

Пошук на сайті

Що маємо