Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Коммунарец

Проза     →     Коммунарец     →     Два тижні
 
Два тижні (ч.5-6)
 

Два тижні

 

5

Якось запхавши в себе хліб і трохи втягнувши супчику, смак яких я не зовсім зрозумів, улігся на ліжко і спробував відтворити останні події, починаючи з кінця. Щось мене спонукало до цього. Десь в середині, а може у глибині души відчував якусь образу чи відразу, які точила мене, неначе щур, який точить усе, що попало на зуб цьому гризуну.

Почалося це все ще із знайомства зі «швидкою допомогою», але то було ніби здивування на грані замішання, яке згодом перетворилося у навязливу фобію перед людьми у білих халатах. Мені стало сумно про це згадувати і я вирішив зайнятися пошуком первопричини, з якої взагалі все розпочалося…

У той приємний липневий суботній ранок нічого не віщувало про події, які згодом перетворяться на кошмар, заповнений тілесними і душевними болями.

Треба було вийти на роботу і підготувати терміново конче важливий проект, який обіцяв дати добрий прибуток фірмі. Я відчував радість життя, йдучи вранці по каштановим прохолодним алеям, вдихаючи очищене від вчорашньої гарі за ніч міського повітря. Посміхався щиро зустрічним і неквапливо наближався до роботи. По дорозі зайшов в магазин і купив біокефір «Слав’яночка» і дві булочки з маком – собі на обід.

В прохолодній тиші коридорів фірми було набагато краще, ніж знаходитися в кабінеті, який вже почав розжарюватися у палких променях вічного сонця. Зробив все як завжди по порядку – включив кондиціонер і комп’ютер, наповнив чайник і водяний фільтр водою, передзвонив другу, який теж вийшов на роботу з тієї ж необхідності, що і я. Зустрілися, переговоривши деталі проекту, а разом з тим і перекурили.

Не кваплячись, але уважно до обіду проект набирав реальні форми і обєм. Та однією водою з водяного фільтра ситий не будеш, а обід – справа свята. Пару стаканчиків біокефіру і булочки підняли тонус мозку, який починав замерзати від охолодженого кондиціонером повітря. За роботою навіть не помітив, що мене почало трохи трусити від холоду. Мабуть ще й на додачу сонце зайшло на іншу сторону будинку, перетворивши кімнату на деяку подобу морозильника.

Проект був майже вдало закінчений, завдяки і охолодженому мозку, який краще працює на холоді і вже під вечір ми з другом вирішили посидіти після всієї роботи в генделику за бокалом пива.

До цього часу відчувався у доброму фізичному стані, доки…

 

6

Мої згадки перервав Андрій, який вийшов з туалету під шумний потік води зі зливного бачка після довгого просиджування там, через годину після прийняття їжі. То був той хлопець, який просив добавку. Ми вже знали його імя і що він з найближчого до міста села.

Почухавши потилицю завмер і запитав, звертаючись до всіх:

- Котра зараз година? – і не чекаючи відповіді, розгублено пожалівся – Живіт бурчить чогось … Їсти хочеться…

- На третю… - і обірвана відповідь зависла у повітрі – Давно не їв?

- До сьогодні два дні…

- А я вчора. Купив вафельного торта і завітав до своєї Люби – сказав молодий чоловік приблизно двадцяти років, - Викупив путівку на море для нас з Любою і думав відсвяткувати цю подію, обговорити план поїздки, яка мала розпочатися через три дні…

Видно було, що він був сильно пригнічений, коли продовжив:

- Тепер вона теж тут, у сусідній палаті…

- Ви теж купляли торта в універмагу на Київській? – запитав інший, «знов прибулий.

- Так… Я чув, що вже п’ятнадцятеро вже знайшли собі тут місце – відповів «відпочивальник»- невдаха, - А скільки нас тут протримають, хто знає?

- Два тижні, не менше… – відповів я, ще й зауваживши, - дивлячись на остаточні аналізи.

«Відпочивальник» аж підскочив, якщо можна застосувати це дієслово у нашому випадку до його реакції. Авжеж, тут не мають звичаю щось різко робити, тим паче підскакувати або бігати. Навіть до туалету - швидко «біжать», не поспішаючи… Треба цей «біг» знімати на камеру, якою користувалися на початку 20 століття, а потім ще й крутити рази в три швидше проектора, щоб досягти принаймні людської подоби руху. А ще в шість разів швидше крутити ручку, коли відновлюється сцена повернення… Таке враження, що тут не діють нормальні фізичні закони Евкліда та Ньютона, а тільки відносна теорія часу і простору Ейнштейна.

- Як може завантажений обєкт рухатися швидше за спорожнілий?     

- Як можна жити, не відчуваючи себе у часі?  

Мабуть екстремальні події в житті людей визивають змінення течії часу. Є ж багато випадків, коли люди бачать все навколо себе в уповільненому русі… Це відбувається, коли людина попадає в критичну ситуацію і в неї мобілізується внутрішня можливість змінити час і долю. Гальмуються події  і вона бачить кулі в уповільненому польоті або авто, яке має намір розчавити її, та щось виштовхує людину з тієї небезпеки і рятує. Хтось каже, що це божий намір, або спрацьовують людські потаємні резерви у критичні моменти, наче зриваються замки із запобіжників потаєних можливостей. Хоча час може скорочуватися і з інших причин, наприклад - злодії годину йшли вночі, щоб пограбувати пасіку на хуторі, а повернулися за півгодини… від собак втікали.

Хоча мені тут здається інше. Нагадує експеримент, коли всовують людей у замкнений від світу простір, де життя починає текти у своєму часі. Здається, що в такому просторі не повинно щось відбуватися і життя має протікати незалежно, як і раніше, попри те, що ззовні все несеться на шаленій швидкості. Так таки так, але!

Альберт був правий! Взявши зворотний напрямок теорії відносності, люди у замкненому просторі дійсно починають жити у сповільненому часу, якщо зовнішнє середовище приймає світлову швидкість… Кому це треба?

Питання цікаве… якщо бути матеріалістом, то можна прийняти варіант такий, при якому існують чорні дірки, часові завихрення, в які втягується все, крім вищезгаданої кімнати. Чи навпаки, кімнату втягує зі зміненням часу, а решта втікають звідси, як від прокажених.  Або… проводиться експеримент над землянами!!!!! Йой… Підсипають, підкидають навмисно в їжу і не треба когось викрадати - все зроблять самі свої ж, браття земляне… А потім підкинуть пристрій для уповільнення часу, який колись знайшов Джеймс Болівар ди Гриз, він же авторитет на прозвище «Стальна Криса» і сидять, ржуть над піддослідними… У нього потім забрали його, із поліції часу. Жартую…  

А якщо не матеріаліст? Тут зовсім хреново… Будинок з аномальними зонами…

«Тут квіти не ростуть,

          пісні не заспівають,

                  хіба що ворон чорний   

                            над домом пролетить…»

Жах… Ще залишилося уявити души хворих, які ходять по ночах у пошуках туалету.

Та врешті все ж, хоч зони і аномальні, але позитивні, типу – «Посидить  тут трохи, щоб чого гіршого не вкоїли…». А потім станете трохи боятися, хоч трохи – знати міру в їжі, цінувати час і не бігати, куди заманеться.



1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 499
Коментарі 0
Дата надходження 21-06-2011
Дата створення 21.06.2011

Пошук на сайті

Що маємо