Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Коммунарец

Вірші     →     Коммунарец     →     ЗВІР
 
Звір 2
 

             Звір 2

 

Коли ще місяць не зійшов,

а в сутінках розплились тіні,

немає жодного відлуння,   

зате все чутно, як ніколи -

крикливий ворон на хресті,

            про час усіх оповіщає,

і стрімголові кажани,

            шукають души грішні…     

 

За цей примарний час нема,

страшнішого в усьому світі,

не випробовуйте себе

і разом свою добру долю.   

Хтозна, можливо і зійде,

            щасливчику якомусь може -

в цей раз принаймні повезло,

            чи пощастить за іншим разом?

 

Колись я теж пошуткував -

            не посміхнулась втретє доля,

у сутінках хтось долю вкрав -

            можливо загубив і сам…

Повис посеред неба та землі,

            бездушному душі бракує -

у пеклі треба хоч якусь,

            до раю також само - зась!

 

- От, вліз в халепу, щоб йому…-

            сказав колись я сам до себе, -

нехай би чорт мене забрав... –

            дивлюсь - а він переді мною…

- Куди ж тебе я заберу -

щоб плутався попід ногами?

І ріжки почесав у думці:

- Хіба що може кочегаром?

 

- Ти працьовитий, «піддаси»,

«Кому потрібно буде» жару!

Якомусь кривднику своєму... –

і шторхнув у плече мене.

- Побачиш різнокольорових,

гадали, що прийдуть до миру –

Та де там, сваряться і бються,

            В однім котлі, як і раніше…

 

- Що ж, пропозиція твоя,

мені ясна, як сонця світло,

даруйте, якось іншим разом,

знайти я хочу свою душу…

- Ну що ж, як кажуть, там і тут,

і вірно: кожному своє...

Та щоб знайти, – зникаючи

сказав, – потрібно ЗВІРОМ стати…



1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 696
Коментарі 0
Дата надходження 23-06-2011
Дата створення 23.06.2011

Пошук на сайті

Що маємо