Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Макс Мол

Вірші     →     Макс Мол
 
Зрадити зраді
 
Кучно летіла, бриніла й свистіла,
ранила тіло, щось заболіло.
Ти так бажала, ти так хотіла
дочку і сина, власну хатину.
Вцілила в серце, ранила душу, -
краще б помер, але зараз я мушу
встати на ноги, зібратись з думками,
щоб пояснити своїй коханій,
як докотився до зради гіркоі,
як я послухав думки свої хворі.
Кучно летів твій погляд суровий,
я був мішенню у відкритому полі.
Думками і тілом зрадив кохання,
і наша ця зустріч, напевно, остання.
Що б не казав і як не старався,
наш спільний зв'язок уже обірвався.
Ти тихо стояла, подавлена горем,
ми стільки пройшли удвох із тобою,
не мали нічого, окрім лиш кохання,
купив я обручку на гроші останні.
"Вийдеш за мене?" - кивнув головою.
Ти твердо сказала: "Я буду з тобою."
Хотів я кричати від щастя такого,
бо ти моя радість, любов, допомога.
Ні, такого не буде, не допущу обману,
я буду міцно кохати, буду коханим.
Думки гнилі я потоплю назавжди
у морі любові, вірності та поваги.
Що не збреде тільки в голову зранку,
восени за кружкою кави на ганку.
Я повертаюся швидко в будинок,
заходжу у спальню, ти ще не проснулась.
Лягаю поруч, цілую тебе, обіймаю,
спи, не хвилюйся, я сон твій оберігаю.
Стає так тепло, коли ти поруч, щоразу,
сьогодні субота, проведемо день разом

1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 493
Коментарі 0
Дата надходження 02-01-2013
Дата створення 2011

Пошук на сайті

Що маємо