Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Макс Мол

Вірші     →     Макс Мол
 
Одинока дитина
 
Всі листи відправив сам собі додому,
правди не сказав друзям і нікому.
А ніхто й не слухав і ніхто не бачив,
як кидав конверти у поштовий ящик.
Написав всі мрії і чого так хочу,
у пустій надії ріс маленький хлопчик.
Написав, що маю я багато друзів,
слово моє цінне у своєму крузі.
І зустрів кохання, про яке всі пишуть,
що люблю я гамір, а не мертву тишу.
Маю я родину й перестав боятися,
перестав тікати, від людей ховатися.
Коли дуже важко, скінчились харчі,
не вмираю більше на снігу вночі.
Маю телефон, комп'ютер, кімнату,
учить мене на авто як їздити тато,
граю з ним у шахи взимку вечорами,
разом ми купуємо подарунки мамі.
Школу я закінчив, в інституті вчуся,
стану працювати, потім одружуся.
Будуть в мене діти, потім будуть внуки,
а коли заплачуть їх візьму на руки.
І не треба слави, визнання і грошей,
як помру, проводять друзі всі хороші.
Жаль, що це неправда, а лише бажання,
на листи надія лишилась остання.
Вигадав адреси у містах країни,
може, хтось почує тихий крик дитини,
забере до себе під крило домашнє,
і відчує ласку це дитя нещасне.
А тим часом буду злитися на себе,
злитись на людей, бо мені це треба.
Злість додасть снаги і закріпить волю,
за життя зі світом щоб іти до бою.
Постріл у скроню змінить всю долю,
вихід у люди все змусить забути.
Були б набої і зникнуть кордони,
відпливуть кораблі і рушать вагони.
Людей мільйони вийдуть із дому,
підставлять долоні для води святої.
Дощ піде рясний, град на заміну,
він проб'є землю, він проб'є кригу,
кригу сердець і кригу в озерах,
гнати овець у міста буде й села.
Душа невесела знає всю правду,
не знайду я ніколи ні папу, ні маму.
Листи, якщо навіть дійдуть до адрес,
з них толку не буде, немає чудес.
Захоче забрати до себе родина, - 
в адресі відправника одинока дитина.

1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 476
Коментарі 0
Дата надходження 02-01-2013
Дата створення 2012

Пошук на сайті

Що маємо