Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - anesstezia

Вірші     →     anesstezia
 
ДВАНАДЦЯТА ГОДИНА
 
1.
Нас бажає пані чорноока
та в німецьких шоломах синкліт.
Я чекав на тебе стільки років,
полював на тебе стільки літ.

Як опівдень башта проголосить
висне без гальмів автомобіль
і мене одним ударом скосить.
Все було написано тобі.

Все було спотворено й забуто.
Все загрузло в баговинні книг.
Вірші ці – донесхочу отрута.
Стид, ганьба, марудище та сміх.

2.
Рація працює без утоми,
бубонить Се Жест у мікрофон.
Я хотів би повернутися додому -
та не потрапляє тон у тон

і нечутно плаче та співає
за кермом крилатий Ертебіз.
Що мені збулося я не маю.
Що від мене хочете ви, місс?

Срібний скальпель, наче ієрогліф,
затанцює в пальчиках тонких.
Серце вирвано. Тепер же край дороги
на клінічний можна впасти сніг -

3.
Я тебе зустрів нарешті, мила,
хоч би й ту, якої не чекав.
Хрест натільний, ніби на могилі,
зрапта став на грудях сторчака.

Та сонця, вогненні барасулі,
блискаючи небом навкруги,
байдуже хвилину пересунуть,
наші переможні вороги.

Хай летить дорогою машина -
на стрілу помножена стріла –
ця напевне слова не загине
наново прокладена рілля.

4.
Сказано що сказано – і доста.
Свято закінчилося та йдуть
Ситі, п"яні, галасливі гості,
По домівках і назад не повернуть.

Дівчинка нанизує віршата,
аркушами каву розлива.
Поліцай забрав у мене хату.
Отакі у нас тепер жнива.

Дзеркало вілбило наші кості,
залишивши нам коротку путь.
Хай тобі криваво перемостить,
але я би ладен і не чуть...


1 2 3 4 5  
Бал 5
Середній бал 5
Перегляди 295
Коментарі 1
Дата надходження 24-11-2016
Дата створення

Пошук на сайті

Що маємо