Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Коммунарец

Проза     →     Коммунарец     →     Майбуття
 
Майбуття. Притча про павутинку.
 
Майбуття. Притча про павутинку.

Притча про павутинку

Якось селом ходили послідовники буддисто-індуістів і проповідували свою вогненну віру. Підійшли вони одного разу до обійстя одного селянина, посідали біля хвіртки як йоги і почали щось тлумачити самі до себе.
Той селянин, біля двору якого посідали тільки-но доїв юшку і хотів вже підчепити вареника, як почув якесь свербіння в голові. Вийшов на двір, чухаючи лоба, і почув отих, що гуділи ще й дзвіночком трясли.
- Чого посідали на дорозі, як бідні небоги, а до хати не йдете?
- Віра не позволяє нам проситися до чужої оселі, бо не можна нам просити милостю. Як запросять – то увійдемо, як дадуть – то візьмемо. Так наказано нам. І звертатися до вас не можна нам, бо можемо зганьбити вас, ваше почуття, принизити ваші знання. Тому ми тут посидимо, помедитуємо і підемо далі - відповів один з йогів, дивлячись сивими очима на витівки півня та курей.
Ось, - каже, - читаємо притчу про грішників, справедливість і покарання.. Прочитаємо та підемо, щоб вам не докучати…
- Одного разу Будда спустився в пекло. Пекло було страшне, там царювали сутінки і темрява, і в величезному кривавому озері нескінченно тонули грішники.
І подивився Будда на них і побачив серед них найстрашнішого грішника, безжального вбивцю, що не щадив нікого і ніколи. Але Будда знав - одного разу на лісовій стежці цей грішник побачив, що біжить по землі павук і не задавив його. І вирішив Будда дати йому шанс.
Запитали його учні його:
- Навіщо ти даєш йому шанс? Він такий жорстокий чоловік і негідник!
І відповів їм Будда:
- Кожний негідник здатний виправитися. Треба тільки дати йому цей шанс.
І в темряву кривавого озера спустилася тонка павутинка. Подивився вгору великий грішник і побачив цю павутинку. Він схопився за неї і поліз вгору. Він боявся, що павутинка обірветься, і ліз швидко, але павутинка була міцна, вона не рвалася, і грішник швидко піднімався вгору.
І тут павутинку стало сильно розгойдувати. Подивився вниз великий грішник і побачив, що інші грішники, що тонуть, теж схопилися за павутинку і лізуть вгору. Злякався він, що порветься павутинка і подумав: "От би вони всі впали вниз".
І в той же момент павутинка обірвалася і він з криком впав у криваве озеро і пішов на саме дно.
Будда засмучено дивився на нього з раю, куди тягнулася тоненька павутинка.
- Чому обірвалася павутинка? - запитали його учні.
Він виявився негідним, - відповів Будда. - Він злякався, що інші, що підуть по його шляху, не дадуть йому дійти до кінця. Він хотів щастя тільки для себе все життя, і навіть після смерті не зумів виправитися ...
- Чудова притча! А як це до житті віднести, - запитав селянин?
- Хай вам Будда допоможе зрозуміти, а надія помре останньою…
- Та годі, розкажу із свого життя, щоб було зрозуміло. Давно це вже було, але історія тільки починалася тоді.
- Жив-був червоний павучок. Ніхто не знає його справжнього імені, крім неба.
Заліз він якось в клуню, а там звірини різної, тільки його там не вистачало. Був там один головний, керував усіма і всі йому підкорялися. А хто ні – того він банив на свій смак і розсуд. Не дуже пам’ятаю його ім’я – чи то Шерхан, чи то Шульцман – але буду звати його Атаманом, а от його бубен не забув. Не визнавав він Бога, юродствував, сам судив і "банив". Були запеклі суперечки, образи і лайки. Як в такому місці може бути любов і повага? Можливо Атаман був злий на світ, що його не цінують, або просто за те, що його очі почав проїдати рак чи просто мріяв бути героєм... Павучок не знав точно і не скаже напевно, чому він так поводився, але намагався зрозуміти і змінити його.
Але одного разу все змінилося. Маленький скорпіончик, схожий на такого собі Наполеона, побажав павучкові страшної болячки - раку. Атаман всієї клуні його забанив і сказав: "Сам нікому не бажав і другому не дозволю таке!". У павучка з'явилася надія, що Атаман не кінчений... Навіть поважати його став. Не за "праведність", а як справжнього чесного противника. Він подумав: "Якби він був на стороні світла - йому б ціни не було ..."
Потім в тім краю розпочалося незрозуміло що ... Атаман зник. Павучок хотів би допомогти йому більше всіх з тих його супротивників, які його зневажали і принижували, тим більше багато хто з них відреклися від свого лиходія Атамана, "перефарбувалися" і тепер ніхто не знає - хто вони: вороги чи друзі.
Тепер павучок думає, чи спустити павутинку в пекло, щоб врятувати Атамана...
- Ну, я не райський павучок – каже один з віруючих. - Я, як і наказано в різних релігіях по своєму, а у нашій - рахую свою карму, а інші вважаюсь себе грішниками чи вірними. Благо, нічого наговорювати на себе і не потрібно, все і так мені зрозуміло. Опустить мені райський павучок свою павутинку, чи ні - поки неясно. Хапаюся, як потопаючий, за будь-яке підручне. Ось коли почне воно, як в казці, розгойдуватися, тоді і з'явиться в моєму житті більша визначеність. Поки живу – надіюся. Надія помирає останньою.
- Немає на землі безгрішних людей. Тільки одні каються, а інші ні. А павутинку можна і самому одному розгойдати або порвати, не «вміючи" лазити або якщо вона дуже тонка, наприклад ... якщо її спустять взагалі ...
- У райського, як підкреслено в притчі павучка, все передбачено. Достатньо бажання врятувати з пекла хоч одного ближнього свого…
- Не райського павучка справа судити і виносити вирок грішникові. Павучок - це тільки павутинка, як соломинка ... Він як остання надія засудженого. Надія ніколи не вмирає, як і павучок. Тому що він захисник знедолених і тих, хто йому подобається. Хто його любить і визнає - тому він захисник перед ... Буддою. Але не суддя. Він любить усіх, але не всі люблять його.
Так сказав селянин у вічі буддисту… і додав:
- А то, що ви ходите та співаєте тільки самі собі – то не по-людські. І правило ваше дивне – не звертатися до людей, щоб не засмучувати його і не вказати йому місце у світі… В мене немає часу на притчі, тому скажу прямо: «Якщо зло не контролювати, то воно само себе знищить, доведе до зубожіння і вмре. Тому ваше правило стоїть на стороні зла, щоб бодай чого не зламати собі або комусь шию. Де ви бачили такі правила у добрій родині, де й гадки не мають, як іншого образити? Де є місце гуморескам, родинним співам і посмішкам! ».
І пішли вони далі, співаючи для себе та й брязкаючи у дзвіночок.


1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 80
Коментарі 0
Дата надходження 12-07-2017
Дата створення 12.07.2017

Пошук на сайті

Що маємо