Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Юлія Хандожинська

Вірші     →     Юлія Хандожинська     →     Я - Українка!
 
Я - Українка* * *
 
Словом збережу Україну! =
-------------------------
Голос сльози

Горить Україна не рік і не два
Почорніли згоря мати і вдова
А ще стара жінка вибігла у поле
Впала на коліна ой, доле, ой, доле,

Схоронила сина, внука схоронила
Краще б я до цього дня сама недожила.
Горе не заїсти, горе не запити
Візьми, Боже, мою душу, щоб не голосити.

Зірвавсь дужий вітер, пригнав чорні хмари
Вмили дощі стару жінку гіркими сльозами.
Все б віддали щоби діти жили, не вмирали
Про війну не те що чули, щоб її не знали.

Щоб раділи, щоб тішились, гостинців чекали,
Рученятами малими батьків обіймали.
Не дав Бог такого щастя мені й моїм дітям
Я не знаю хто я що я , що далі робити.

Щоб ніколи не відчула мати біль дитини
Чорна хустка не привела криком до могили.
Туманію, стала глуха, дороги не бачу
Забери мене до внука хай душа не плаче.

А всім іншим дай терпіння, здоров*я і сили
Щоб дожили до старості в спокої і мирі.
----------------------------------


Як запитають хто ти - я скажу
Я українка, дівчина з поділля
Під чистим небом з квітами живу
П*ю роси , дощ і вітер на похмілля.

Я із Поділля, там мій рідний край,
Де сонце сяє у погожу днину
Там до блакитних хмар прошепочу
Молитву за блаженну Україну.

Попрошу миру, сонця, врожаїв
Щоби поля хлібами колосились,
Щоб народилось більше в нас синів
І щоб війна назавжди зупинилась.
--------------------------

----------------------
Україно - мати, Україно- ненько,
Вишита сорочка сльозами дрібненько,
Маєш славну вроду та долі не маєш
Від чужих і своїх катів помираєш.
----------------------------------------
Шануймо нашу Україну
В усі часи в усі віки
Єднаймося в одну родину
Сплітаймо руки, мов вінки.

Плекаймо її рідну мову
Мову батьків,дідів щодня.
Не забуваймо Україна
З дитинства в кожного одна!
-------------------------------------
НОВІ ЦИКЛИ

Душі полетіли

А Сотню вже зустріли небеса,
Так, нібито давно гостей чекали,
Із кров’ю перемішана сльоза,
В батьків, які синів не відпускали.

Сини заснули, рани не болять,
Навіки скам’яніло їхнє тіло,
Сини заснули їх гойдають небеса
Батьки кричали, душі полетіли.

І скільки їх, хто знає, полетить,
І місця для усіх там вистачає,
Та у очах батьків сльоза кипить,
.І рана в серці полум’я гортає.
----------------------------------------
Лист до тата

Писала дівчинка листа до тата, де солдати:
– Я знаю, тату, ти пішов за спокій воювати,
Мама казала, ти прийдеш вже скоро, тату,
Я намалюю сонце, небо, квіти, нашу хату.

Як ти по стежці йдеш, а я – до тебе,
Ти ж не залишиш, тату, нас, кому ми треба?
А я ще хочу, щоб купив мені ти кульку вати,
Ну знаєш, є така солодка, так багато.

А потім підемо з тобою, як колись,
На річку, я не крикну: ось дивись!
Буду на кладочці тихесенько сидіти
Ну, може, трішки- трішки бубоніти.

Сусіди, кажуть, ти помер, я знаю, ні,
Ти мене любиш, бачиш, обіймаєш уві сні,
Пишеш листа, твої слова вже, тату, чую
Я кожен день тебе чекаю і сумую.

Усе затихло, лист від тата не прийде,
Зірветься вітер в небі хмари розжене,
Крапля дощу впаде під ноги до дитини,
Як лист, який вона чекає щохвилини.
-----------------------------------------
Збережи Вкраїну, Боже

Через поле України ішла Божа мати,
Колоски звелися вгору й почали питати:
– Розкажи нам, Божа діва, Пречистая мати,
Скільки буде Україна сльози проливати?

Ми загорнем в перевесла кожну насінину,
Ми спасемо, нагодуєм стражденну родину,
Що зробити ще потрібно на цій землі божій
Щоб прийшли мир, спокій, правда підкажи нам, Боже?


Сіре небо розпинають на дві половини,
Україну поділяють ліві й праві сили,
Божа матір, помири всіх, розум дай з’єднати,
Бо не можна Схід і Зхід навпіл розривати.

Через села України ішла Божа мати,
Люди всі зійшлись до церкви, почали благати,
На коліна припадали і хрестили груди,
Збережи Вкраїну, Боже, хай мир в світі буде.
------------------------------------
Ми подолаєм труднощі усі

Я спав, у снах наснилась Україна,
Та не квітуча, а чомусь така сумна,
Прийшла і ніби просить мене: сину,
Вставай, бо я згораю вже дотла.

Горить усе: поля, хати і небо,
Згорає все, де куля пролетить,
А я питаю: а кому ж це горе треба,
Де кров людська вже ріками біжить?

Я зара швидко встану одягнуся,
Піду до тих, в кого скривавлені ножі,
Я, Україно, всім тобі клянуся,
Ми подолаєм труднощі усі.
------------------------------------
Одна Україна

Одна сім’я, одна родина,
Зігріта сонцем з давніх літ,
Одна – єдина Україна,
Скажу всім гордо, на весь світ.

Поля рясніють колосками,
Дякують матінці - землі,
Квітують весни над садами,
Спів розливають солов’ї.

Віримо в силу, правду й волю,
Що все здійсниться, прийде час
Віримо в кращу нашу долю
Ще порадіють всі за нас.

Сумне затихне все, минеться,
Підемо всі в нове життя,
Країна щастям засміється,
Вірим в надію майбуття!
----------------------------
Я – українка!

Я – українка! Це моє ім’я,
Тут дім мій, тут моя родина,
Я зупинилася напитись тут життя,
Тут все моє, моя тут Батьківщина.

Відчую серцем пісню солов’я,
Спіймаю долю у свої долоні,
Я – українець! Це – моя ім’я,
Я тут живу і прагну миру й волі.!
-------------------------------------
Чорні змії

Ви подивіться, як їдуть машини,
Як танки страшенно повзуть,
Ой, не один на цім полі загине,
Не для одного остання тут путь.

Це не фашисти, і наша в них мова,
Всіх розумієм, це ---не западня,
Чому ж ця кривава від танків дорога
Снується, снується, як чорна змія?

Люди, візміться за розум, отямтесь,
Якщо він хоч трохи у когось ще є,
Правителі, вийдіть, скажіть,не ховайтесь,
Що тут українське все,наше, живе.

На спалених землях родючість вмирає,
На спалених землях герої в пітьмі
Своїми серцями життя затуляють,
А вдома сивіють від сліз матері.
-----------------------------------------

Чорнобиль

Заспівала пташка у саду,
Зацвіла кульбаба на долині
Дай же Боже щастя всім в роду,
Дай же Боже щастя Україні.

Так подумав хлопець і заснув,
Сниться йому небо порпурове
В небі сонце коршун проковтнув
Серед днини запалали зорі.

То не зорі, небо там навпіл
Чорним димом,згарищем палало
Атом з Прип*яті розжарений летів
Все живе із болем помирало.

Там,де хата даху вже немає,
А де вікна протяги від дир
І дорослий і малий тікає,
Сумно плачуть вікна від квартир.

Ця чума двадцятого століття
Знищила усе,усіх живцем
Перекреслила життя людське на сміття,
Не обпишеш біль ніяким олівцем.
-------------------------

Чорнобиль

Зірвався в небо стовп вогню
І заблищало світло всюди,
Земля здригнулась від антен,
Що сталося кричали люди.

У небі хмари згустком плили
У чорно - жовтому вогні,
Світанки світлі посіріли
Не восени а навесні.

Ворона криком залилася
На сухім дереві кричать,
Земля зчорніла, обпеклася
Не буде хліб на ній родить.

Життя, як сон перед очима,
Де все було,цвіли сади,
Де діти сонце малювали,
Де закохались я і ти.

Та один день спалив набуте,
Він став нещадним до людей,
Його ніколи не забути
Чорнобильський квітневий день.
----------------------------------------

136
Не постаріє пам*ять тих часів
Коли життя за волю віддавали
Солдати йшли, а постріл клекотів
Солдати в сиру землю полягали.

Життя згорало, обривалось в одну мить
І світ в очах темнішим не буває
Усе скінчилось і нічого не болить
Лиш вітер сум на полі розвіває.

А пам*ять, пам*ять все ж кричить на зрив
В цей день вогонь обійме обеліски
Вогонь підніметься із глибини долонь
Загиблих душ, до небайдужих,рідних, близьких.


Зійдуться всі, спітніє краплями чоло
Згадають тих  хто вже ніколи не почує
Золотом прізвища на обелісках, мов тавро
Про Перемогу й пам*ять нам  віщують.


-------------------------
135
Ветеранам
Це вам сьогодні сиві ветерани
Палають квіти в селах і містах
За вашу волю, гідність, честь і шану
За Перемогу, що залишиться в віках.

Це  перед вами схилим голови й чоло
За те, що вибороли, вистояли, жили
Коли крім куль нічого не було
Ви Батьківщину серцем затулили.

Низький уклін вам, чисте, мирне небо
Хай постріл лиш нагадують салюти
Спасибі вам герої-ветерани
Що до життя змогли всіх повернути.

------------------------------
Стогне небо

Рік тому всі раділи сонцю,
Всі раділи небу й землі,
І ніхто не стояв у віконці,
Виглядаючи сина з війни.

І нікому не снився сон,
Що ворони літали садом,
Пісня лилась у мікрофон
Вчора, нині літають «Гради.»

І вже пісня, як рана, ятрить,
А у снів сивини не буває,
Стогне небо, усе клекотить,
Стільки сліз, що земля не вбирає.
-----------------------------------------
120
Ти не будеш мені уже братом
Хоч ще вчора за руки тримались.
Ти безстрашно береш автомат
І стріляєш, та ми не здавались.

Ти забув, як за чашкою чаю
Ми удвох розділяли тривоги,
Що ж ти робиш сьогодні, питаю
Хлопчаків юних стелиш під ноги.

По чиїй по страшній  скажи волі
Ти стріляєш, руйнуєш будинки
В матерів з грудей серце виймаєш
Випиваєш всю кров до граминки.

Не радій і не думай, що правда
На твій бік у брехні перейде
Це сьогодні війна,  а вже завтра
Мир і спокій в країну прийде.

Ти не будеш мені уже братом
Братом був ти мені колись...   лиш
Продав душу свою ти, став катом
І за  це  все  ти   -   відповісиш.

Ще розквітнуть сади України
Ще калина намисто  збере
Ще повстане народ із руїни
Ще печаль й сум з чола відійде!

------------------------------
119
Там де тихий рай і сонце сходить
Дощ полощить далі голубі
Там нема землі  вона не родить
Зупинились там сини Вкраїни -журавлі.

Полетіли не по своїй добрій волі
Боронили Батьківщину від біди
І назавжди загубили свої долі
Це міг бути кожен   я і ти.

Хоч і крила перебиті не злітають
Захололе серце  все ж кричить  
Дрібні сльози землю поливають
Коли град, як сніг в окоп летить.

Журавлів тих не побачити віками
Лиш молитва словом долетит
Не повернуться вони назад синами
Вдруге не  народжуються жить.

Там де сонце вранці тихо сходить
Де вогнем палає небокрай
За Вкраїну мир і  волю просить
Сотня, що пішла в засвітній рай.


----------------------------
Поминальні вогні

Хвиля смутку затягує небо,
І не буде вже світлим світання,
В вічний сон відлетіла Cотня,
І на жаль, Cотня ця не остання.

У жалобі невтішні родини,
Поминальні вогні, як мечі
Біля квітів тремтять щохвилини,
Кожен день, під вечір, вночі.

Так як ніби шукають розмови
Та не втішити душу батьків,
Не повернуться діти ніколи
Дім їх небо з молитв і вінків.

---------------------------------------
118
Не встиг, недожив, недобіг
Не побачив святу Перемогу
Став червоний із білого сніг
Не відчув підкосилися ноги.

На тім полі, де йшли бої
Володимир беріг Україну
Обірвалось життя, мов сни
І постукало горе в родину.

Не встиг, не сказав пробач
За вдачу стрімку, що мав
Не встиг, не сказав  не плач  
За  Вкраїну життя віддав.

Віддав, як його  земляки
Небо стане їм світлим дахом
Відгорять у церквах свічки
Молитви полетять в небо птахом.


--------------------------------
72
Ти у серці моїм Україно,
Цвітом  білим, піснями  живеш
Де б не була до тебе я лину
Краще в світі землі не знайдеш.

Україно моя, зореясна
Синє  небо,  безкрая  блакить
Барвінкові слова перевесла
Без яких вже не можу я жить.

Ти у серці моїм Україно
Ти зі мною в світанках у снах
І до тебе моя пісня лине
Вільна  сильна, немов  вітер – птах.


---------------------------------------
67 Тарасовими шляхами

Подивився Тарас сумно з високої кручі
Україн, Україно, скільки ж тебе мучать.
То війнами, то голодом, а то паничами
Невже нема хорошого чогось за плечима.

Подивіться  навкруги, як все зеленіє
Як на Україні поле колоскам радіє
Як пташина  летить в небо крильцями махає
Як соловей рано - вранці гаї розплітає.

Як квітує Україна  садами, полями,
Розливається  рікою поміж берегами,
Як всміхається до мами  дитина в колисці,
Як чарує дівка  хлопця в червонім намисті.

Невже цього всього мало для щастя людини,
Припиніть війну благаю - голос з кручі лине,
Закликаю всіх єднатись бо разом ми сила
Щоби наша Україна цвіла незборима.


----------------------------------------
54
Вже Україна наша незалежна!
Здійснилась мрія всіх часів і поколінь.
Зігріте серце, відчуття безмежне,
І думи десь летять у височінь.

Бо щирі й сильні духом українці
Завжди повстануть волю боронить,
Щоб в дружбі, мирі жить, не поодинці
Щоб доказати як уміємо любить.

Лиш всі разом ми незборима міць
Лиш всі разом ми моноліт держави
І поки буде існувати білий світ
Будемо йти до перемоги й слави.

Правічна і нескорена земля
Хай сонце звеселяє  кожну днину
Оспівуєм у віршах і піснях
І закликаєм шанувати Україну.

------------------------------
143
У віконце мати сина виглядала
Пошебки молитву отченаш читала,
А сьогодні піду, потяг там зустріну,
Повернеться рідний синочок в родину.

Швидко одягалась, в палицю впиралась
Думкою зігрілась... уже дочекалась
Вікна – ластівки потягу шмигають
Скільки ж на пероні матерів чекають.

Підійшла до жінки,що слізьми вмивалась,
Подивилась в очі, холоду набралась,
Хвилею земля пішла під ногами,
Що війна зробила з нашими синами?
День ночує, другий на вокзалі мати
Заснула їй сняться чорні автомати,
Що стріляють в сина, кров біжить рікою,
Закекай синочку, зустрінусь з тобою.

Не відкриє очі, що навік заснули,
Не вдихнуть ті груди, де куля панує
Шматоване тіло кусками збирали
Злетілись ворони і свідками стали.

З молодого серця, що в сирій землі
Душа виривалась в небесні краї
Душа та, мов сила невидима стала
У небі далекім високо літала.

Серця молоді не вмирають ніколи,
Вони світять з неба на землю,як зорі.
Лиш мати тихенько сльозу витирала,
Те серце найбільше на світі чекала.
-----------------------------------------
138
Вдихнувши ранок весь на повні груди
Відчувши його свіжий аромат
Я ніби знову народилась вдруге
Щоб в мріях Батьківщину оспівать.

До кожного вслухаюсь голосочку
Хтось заспіває вранці, хтось кричить
А десь далеко в полі за місточком
Бичок прив*язаний маленький замичить.

І я цим співом, криком і мичанням
Зігрію душу, день цей проживу
Зустрінусь з світло – сонячним світанням
Росою вмиюсь, що припала на траву.

Вдихнувши ранок весь на повні груди
Нап*юся сили з невечерпної краси
Бо тільки тут на рідній Батьківщині
Вона тобі, ти їй все віддаси.
---------------------------------
Життя в землі, а звідти не вертають,
Їх спокій стережуть сумні лиття,
Там є такі, що й прізвища не знають,
Немає тридцять і немає майбуття.

Вони закрили серцем Україну,
Щоб злагода та мир запанував,
Не зупинились в ту важку хвилину,
Коли у груди ворог в них стріляв.

Заснули тихо, зовсім молодими,
Їх полини колишуть й бережуть,
І вже ніколи не повернуться живими,
Про себе звістку мамі не пришлють.
-----------------------------
Художник

Сумно за пагорби сонце котилось,
Вітер терпляче заснув, не кричав,
Переступивши кордон там, де спокій,
Вірю й не вірю, що постріл мовчав.

Пам`ять навмисне ворушить години,
Думку гортає в пекельнім вогні,
Взявши кусок, де не знаю, тканини,
Все малював, як було на війні.

І через плечі в сумку сховавши,
Всі – час, події в картину зібрав,
Першу зустрічну машину спинивши,
В місто подався,а там заблукав.

Всі перехожі чогось обминали,
Не до картини, чи куплять її,
Взявся десь чемний і при костюмі:
“Що за мязня, покажи но мені!”

Рамка красива і більше нічого,
Як малювати, то краще б спитав,
Рекомендую відправить до того
На констультацію,хто воював.

Кров закипіла, в очах знову кулі,
Тісно чужинця руками трясе,
Прямуйте,будь ласка, куди прямували,
Вітер подалі таких хай несе.

Прищуливши очі, картину знов в сумку,
Чужинець відчув щось не так, погукав,
Ціну не спитавши, на свою думку,
В руку сто доларів просто поклав.

Не розтискаючи рук, кудись біг,
Люди, трамваї проходили в бік,
А в орденах, на візочку, без ніг
Погляд зривав молодий чоловік.

Поволі рука розтиснулась в кишені,
Віддав до копійки усе, що було:
“Я теж воював за правду в країні”
І краплі солоні вкривали чоло.
--------------------------------
Прощальний вітер

Занадто пізно чути в церкві дзвін,
За все пробач мене, рідненька ненько,
Я не віддав тобі земний уклін
За ніч без сну, і що будила так раненько.

Як жаль, що пізня наша ця розмова,
Бо там, де я, торкає тиша глибину,
Завжди спішив, одне летіло слово,
А ти чекала, виглядала нічку не одну.

Війна покликала холодними очима,
Я, мамо, серцем Україну затуляв,
Не міг інакше, ми тут всі– родина,
Я дуже часто, мамо, в дім наш повертав.

Пригадував, як був іще маленьким,
Ганяв в м’яча і паперові літаки,
Разом ходили в ліс як по опеньки,
Як крихти голубам кидав з руки.

Вона, війна, туманом простелилась,
Посіяла печалі,.... сум,... жалі,
Де не одна ніч в полум’ї скипілась,
Де склали крила юні журавлі.

Не допоможе дзвін Святого Миколая,
Не поверне, як все було колись,
У небі журавлів зібралась зграя,
Як буде сумно, мамо, в небо подивись.

Пробач, що тільки так тебе стрічаю,
Така вже доля в нашому житті,
Я відлітаю, мамо, й знову прилітаю,
Я твої сльози витру вітром в самоті.
-------------------------------------------------
Час змін

Чи можна щось на цій землі уже змінити,
Цей жах, неспокій, що снується день та ніч,
Чи можна, щоб хоч день вже кров не лити,
Щоб не палили кулі небо, як ту піч?

Бо залишити ми не можем все так само,
Летять всі кроки, наче – в нікуди,
Ми маємо успадкувати мир і славу,
Яку заповідали в давнину наші діди.
----------------------------------------------------
Не повернути

А мати схилилась, у сон попросилась
До сина, у те, потойбічне життя,
Синочку, рідненький, душа утопилась
Від сліз, бо немає назад вороття.

Твій спокій сховали небесні вітрила,
Де зорі рум’яні дивились в світи,
А тут, на землі, зовсім свіжа могила,
За що тебе вбили отії кати?

Як гляну на небо в розірвані хмари,
Відчую, як дощ по лиці протіка,
Колишуть вітри сумно туї-примари,
А я, нахилившись, цілую вуста.

Прошу, повернися до мене, синочку,
Прошу, обійми, як бувало колись,
Тут все на землі так квітує зелене,
Вставай, підіймайся, рідненький, проснись.

Та син не почує ніколи вже маму,
Заснув молодим, згасла в небі зірниця,
А мати щоранку до Божого храму
Біжить, щоб за сина свого помолиться.
-------------------------------------
Пробач мене мамо,дорослого сина
За сльози, що ллються щодня,
Я серцем й душею любив Україну
Вона, як і ти в моїм серці одна.

Я завжди з тобою, мамо, матусю,
На цій, Богом данній, землі,
Пішов на війну ,але я повернуся
Коли білий цвіт розцвіте на весні.

Я прийду з росою,в траві засміюся,
Тихенько,рідненька,до ніг припаду,
За кожну сльозинку твою помолюся,
Я чорнії хмари вгорі розведу.

Не плач,не сумуй моя матінко мила
Голубко ти,ластівка сива моя,
До шибки притулюсь у ніч чорнобриву
Твій сон стерегти буду кожного дня.

Я знаю, чекання і біль цей насправді
Сльозу вибиватиме з твоїх очей,
Матусенько рідна, я в Бога на варті
За мир,Україну, за наших людей.

--------------------------------------
Лісом, полем долиною зозуля летіла,
На високу тополину зозуля присіла.
Десь узявся вітер буйний тополю гойдати
До зозулі сіромахи в душу завивати.

Чом самотня,не щаслива сидиш на одинці
Чи сніг,чи дощ, а чи злива в тонкій сорочинці.
Де сім*я твоя, де діти, чи тебе чекають,
Чи у лісі зі всіх сторін тебе виглядають.

Похитала головою сивою пташина,
Я сама собі хазяйка, лети здіймай крила.
Розізлився дужий вітер та й гілки ламає,
Сіру пташку непривітну з дерева скидає.

Ой, рятуйте добрі люди,поможіть бо лихо,
Я ж нікого не чіпала, а сиділа тихо.
Я нікому не зробила поганого зроду,
Й тут згадала,як кинула дітей у негоду.

Дужий вітер усе бачить, дужий вітер знає,
Де зозуля ще сильніше тополю гойдає.
Сором,сором зізнатися у гріхах пташині
Кукуй сама в очереті і в глухій долині.
-----------------------------------------------------



Я подивилась,як малюють діти
Сьогоднішню,болючу Україну
Цих кольорів ніколи не забути
Червоний, чорний ,сірувато – синій.

Та що ж це, діти, радості не має,
І де подівсь блакитно - чарівний
Усе змішалось,фарба висихає
І на папері світ стає німий.

Стріляють один в одного солдати,
Земля чорніша чорної смоли,
Стріляють гради, вперті автомати
В героїв загадкової війни.

Всі хмари сивим димом загорнулись,
Як потяги за обрії пливуть,
Так ніби горя чорного напились
Тікають,щоб навіки все забуть.

А поле скраплене червоними крапками,
Чи кров, а може в полі мак розквіт,
Трава пожухла сіра з полинами
І запах прілий стоптаних чобіт.

А скільки на полях синів осталось,
Які до хати вже ніколи не прийдуть,
Які не скажуть, мамо, дочекалась,
Які у очі більш не зазирнуть.

Які не сядуть за обід до столу,
І не почують батькові слова,
Навіки в серці стихла рідна мова,
Яка для них святиньою була.

Я подивилась, як малюють діти
Чи гради, чи то в небі журавлі
Летіли й довго не могли злетіти
Немов боялись залишитися землі.

І ще раз, ще раз хочу запитати,
А де ж подівсь блакитно – чарівний ,
Щоб темний світ на радісний змінити
Щоб мир, як сонце засвітився в день новий.
-------------------------------------------------------------------
Ти залишив свій дім, ти залишив родину,
Ти пішов на війну захищать Україну.
Там де сніг,там ,де дощ, де вогні не стихають
Та ,де люди,як мухи,у окопах падають.

В них немає в очах сонця,що розквітає
В них вогонь на вітрах все в руїну згортає.
Ти пішов на війну,щоби мир повернути,
Щоби слово війна всім навіки забути.

Бо не сила терпіть незалічені рани
Припиніть,припиніть жерти землю терани.
Припиніть злість зганять на простих українцях
Не злякать вже нічим в кого болі повінця.
--------------------------------------------------------------------------

Україна буде жити

Не змінилась Україна ,вишнями квітує,
За лісами ясний місяць в полях заночує,
Соловейка дзвінка пісня всадах не стихає,
Україна буде жити, козак промовляє.

Ще Шевченко заповітом славив Україну,
Він учив її любити, як рідну дитину,
Він учив її у серці кожнім зберігати,
Землі свої чужоземцям та й не роздавати.

Збережемо нашу неньку і словом і ділом,
Хай зростеться з нею серце і душа і тіло.
Хай любов до неї лине тай по над горами,
Хай імя її величне славиться віками.


Буде наша Україна гордитися нами,
Чарівними дівчатами,славними синами,
Буде наша Україна мати кращу долю,
Здобутками пишатися,єдністю у волю.
…..
---------------------------------------


Відлітають дикі гуси,відлітають від землі,
Відірвавшись залишають рідні серцю їм краї.
Там не буде стільки сонця, стільки світла і тепла,
Як на рідній Батьківщині, де свята земля.

Там не буде стільки вітру,що крила здіймає,
Що молитву за Вкраїну пошепки читає.
Там не буде край дороги виглядать тополя
І калина журитися за нелегку долю.

От якби ж то не летіти, зиму зимувати
До гніздечка гусей малих голосно гукати.
От якби ж то не летіти у чужії далі,
Де не буде родиноньки,там де не чекають.

Зажурились дикі гуси, змахнули крильми
На все небо прокричали прощальне курли.
Курли,курли до весноньки,з хмарами прилинем
До гніздечка, що чекає нас на Україні.
-------------------------------------------------------------




97
Ніхто не сіє, не оре,
Пусті хати, бур*ян гуляє,
Ніхто по вулиці не йде,
Ворона чорна лиш літає.

Ще свище вітер, завива,
Відлунням пустку сповіщає,
Людей, людей в селі нема,
Ніхто за них і не спитає.

Голодні,голі, віддали ,
Все до зернини, що збирали,
Запались очі, вилізли кістки,
Немов штахети, всюди випирали.

А потім, всіх одна коса
Скаженним голодом косила,
Безсилий Бог і небеса,
До себе смерть всіх запросила.


Від болю хмари дощові
Сольоні сльози проливали,
Схилились клуні до землі
А вікна в землю повростали.

•Пройде багато ще років,
•Цей день ,нас кожен рік збирає,
•Поверне в спогад тих часів
•Звідки відлуння випливає.

------------------------------------------------

До голодомору
Коли заплачуть поминальні дзвони,
Не дай задути пам*яті свічу,
Людей мільйони прийдуть до ікони
Сліз не зупинять від гіркого розпачу.

Ніхто не зможе біль той загасити,
Який у серці за Вкраїну тліє,
Здавалось можна все вже пережити
Та тільки пам*ять із роками не старіє.

Не загубити істину життя,
Де безневинних голодом морили,
Де пухло ненароджене дитя,
А хто живий то смерть собі просили.

Не дай задути пам*яті свічу
В цей світлий день тривожної скорботи,
Хоч буде гірко і печально від плачу
Зумій цей біль в собі перебороти.
------------------------------------------------------------------

Молитва за Україну.
Ми просим захисти вкраїну, Боже,
Від зла, від люті, від людських страждань.
З небес твоя освята допоможе,
І всилить дух у віру сподівань.

З молитвою підем у Божі храми,
Простягнем руки вгору, мов свічки,
Вірим у тебе, Боже, в твої нрави,
Що ти припиниш війни й болячки.

------------------------------------------------
Лист на землі

Я люблю тебе, чуєш, мамо,
Син писав пальцем по землі,
Скільки жити тут буду, не знаю,
На цій клятій, запеклій війні.

Я повернусь, чекай мене, мамо,
Обійму за худесенькі плечі,
Посивіла, голубко, ти рано,
А ще ж мамо війні цій не вечір.

Не хвилюйся, мені тут вже зручно,
Хліб, вода є, лиш небо димить,
Правда «Гради» стріляють ще влучно,
Я пішов,щоб тебе захистить.

Щоб ти спала спокійно і знала,
Правда, спокій на землю прийде,
І молитва, яку ти читала,
Бог почує і мир приведе.
-------------------------------------------- 1

Прем’єра брехні

Навіщо ця прем’єра, ну скажіть,
Які брати, які ми побратими?
Весь час якісь розборки, припиніть,
Дивитись на це все немає сили.

І не потрібно руку подавати,
Тим більше,її класти на плече,
Скільки, як кажуть, вовка годувати,
Він всеодно у ліс собі втече.

Він добре знає, що невірні кроки,
Він все почує навіть і без слів,
Можливо, ми були брати в ті...роки,
Глухі й німі, куди нас блуд цей весь привів.

Та більше ми мовчати вже не будем,
Бо час прийшов сказати все на «Ти»,
За що скажіть синів своїх ми губим
Від вашої руки, милі брати.

Ні, любі друзі, це вже не прем’єра,
Це вже по-справжньому іде клята війна,
І ви, брати, ще гірше браконьєра,
Ви, як ота нечиста сатана.
---------------------------------------- 1
-Пустирі

Пусті хати. Зруйновані. Розвалля,
Дивитись боляче, гірчить один полин,
А рік тому квітуча їхня доля
Сміялась візерунками світлин.

Серед зірок, пітьму гойдає сотня,
Серед землі панує самота,
Не встигнуть ще ніяк до Великодня
Умити землю від кроволиття.
------------------------------------ 1
Отямтесь, люди!

Ви подивіться, як їдуть машини,
Як танки страшенно повзуть,
Ой, не один на цім полі загине,
Не для одного – остання тут путь.

Це не фашисти і наша в них мова,
Всіх розумієм, це не западня,
Чому ж ця кривава від танків дорога
Снується, снується, як чорна змія?.

Люди, візьміться за розум, отямтесь.
Якщо він хоч трохи у когось ще є,
Правителі, вийдіть, скажіть, не ховайтесь,
Що тут українське все, наше, живе.

На спалених землях родючість вмирає,
На спалених землях герої в пітьмі,
Серцями своїми когось захищають,
А вдома сивіють від сліз матері.
------------------------------------------ 1

Берег сліз

В тому році не жита родились,
В тому році народилися хрести,
Молодим вмирати не хотілось,
Молодим, як білий сад, цвісти.

Берег сліз змішався із кровлею,
Не сміялись в позолоті вечори,
Обнялися місяць із зорею,
І в зажурі тихо попливли.

Небо росами падало до могили,
Та ніяк сліди не замести,
На полях, де вчора жито ще родило,
З сивих туманів ростуть хрести.
--------------------------------- 1
Стрічки біди

А Україна плаче за синами,
Гарячий віск ковтає тихо сльози,
Чому зробити хочуть нас рабами?
Де кожен день невтішні вже прогнози.

Жорстока смерть жнива розпочинає,
Великий бізнес на чужих кістках.
Палач безжалісно у немовля стріляє,
Пригорнуте до мами на руках.

Ой, не вплітайте в коси ви біду,
Біда вам не пробачить це ніколи,
Лиш білоцвітом небо схилить у саду
За мертві душі, за червоне поле.
--------------------------------------------- 1
Сумна фата

Замість білої – сукня чорна.
Замість шовку – густий кашемір.
Ти пішов, де горить безодня,
Щоб мене захистить від катів.

Я молилась, не спала ночами.
Мені снилась прозора фата.
Ти – не сон за моїми плечима.
Ти моя нездійсненна мета…

Чую – музика, музика дзвінко,
Та невже вона кличе не нас,
Десь далеко комусь кричать – “Гірко!”,
А у нас править піп парастас.

Замість білої – чорна фата,
Замість тебе – несуть хрести,
Заснув тихо, а я вже не я,
Полечу за тобою в світи.
------------------------------------- 1
За лаштунками

Неможливо пройти, не поранивши душу,
Сто доріг обійти без обвітрених сліз,
Переляки життя потрясли, ніби грушу,
Сивий світ туманів, ніби з обрію зліз.

За лаштунками десь і неспокій, і шквали,
Десь оголені нерви без межі не мовчать,
Дзвони криком своїм небо вщент розірвали,
Мертві душі спочить прилягли в небесах.

Зорі в темряві жовто порозцвітали,
Світ закутався в біль і гірчить полином,
Не чекали біди, щоб так сльози стікали,
Кров’ю землю скропили під ворожим тавром.
--------------------------------------- 1
Білий ангел

Білий ангел схиливсь до могили,
Миротворець в плакучій траві,
Просить всіх схаменутись живими
Припинити струмки із крові.

Чорне небо, земля вже червона,
Східне поле розіп’яли навпіл,
Зупини і спаси все довкола,
Божа матір, від злих ворогів.

Літаки не стихають ночами,
Ніби коршуни, кулі летять,
У пекельній війні між вогнями
Матері над синами кричать.

Білий ангел, злети до країни,
Сивий світ засліпи вже крилом,
Білий ангел, прийди до людини
З мирним спокоєм, світлим чолом.
---------------------------------------- 1
Їм мало крові

Палає схід і вже не припинити,
Немовби небосхил хтось підпалив,
Це на Донбасі не дають всім жити,
Усі, хто Новоросію створив.

Їм мало крові, їм все не напитись,
Не вгомоняться бісові сини,
Їм до верхів хоч якось дослужитись
У ці, несправжній, нинішній війні.

В них сила, гроші, навики і зброя,
У них давно вже руки у крові,
Та скільки ж розлилось людського горя,
Що не витримують у церквах дзвонарі.

Підніметься Донбас, підніметься й покаже,
Із поприща, розвалля і руїн,
Та тільки біль в серцях навік заляже
За тих, хто мир на землю цю привів.
--------------------------------------- 1
Ти мені не брат

Чому так сталось – ти мені не брат,
Це через тебе тут сьогодні я солдат,
Це через тебе – у вогні та у диму,
Нема життя ні на Донбасі, ні в Криму.

Плачуть дружини і старі батьки,
Воюють інваліди і жінки,
Нащо надієтесь? Народ вам не пробачить
Цих сліз, які жахіття тільки бачать.

Ти відбираєш все, калічиш і руйнуєш,
А рік тому, ще в чомусь допоміг,
Невже не бачиш сліз, невже не чуєш,
Це величезний і страшний на душу гріх.

Ти був, як брат, сьогодні ти – хижак,
Нічого нас уже не поєднає,
Ти двоголовий змій, а я козак,
А козак завжди, знай, перемагає
---------------------------------------- 1
Іду я на війну

В останнє пригорнуся, поцілую,
Зітру сльозу, як ранішню росу,
Я знаю, що родину залишаю,
Я знаю. Що іду я на війну.

Але стогнати, плакати не буду,
За Україну прийму всі вогні,
Бо ця війна згубила стільки люду,
Коли спитають: «Страшно?» – скажу: «Ні».
-------------------------------------- 1
Щоб живим вернувся ти, солдате

Сонце світить та ніхто не бачить,
Промінь позирає крізь вогні,
На землі родина кожна плаче,
Руки звівши в небо догори.

Люди прагнуть все своє віддати,
Щоб лиш день спокійним промайнув,
Щоб живим вернувся ти, солдате,
Щоб молитви Бог наші почув.

Як раніш, хай сонце розіллється,
І ні в кого хай не буде ворогів,
Хай земля хлібами засміється,
Люди хай на милість змінять гнів.
------------------------------------------- 1
Голубка-талісман

Пішов син у солдати, а мати тужила,
Чекала, чекала, втомилась, віджила,
А син у світах на війні пропадає,
Де куля ворожа серця розриває.

Ні сон, ні спокій, усе там змішалось,
Світанок чи вечір – вогнем загорялось,
А сива голубка летіла, злітала,
На плечі до сина крилом припадала.

Не раз і не два пильно в очі вдивлялась,
У сина сльоза полином розливалась,
Хотілось кричати: «Чого ти? – лети, –
Та раптом впізнав матір, – мамо це ти?

Та де ти взялась, тут така небезпека,
Тут “Гради” летять без жалю іздалека,
Чому побіліла, в очах туман сивий?”
– Ой, сину, без тебе світ білий не милий.

– Я мушу, повинен, бо хто, як не я,
Здригається світ, мамо, стогне земля,
В окопах замерзлих злягли і не встали,
Друзі мої, що назвались братами.

– У небі вогненнім чужі літаки,
Як би ж мої крила спасли вас, синки,
Я б в небо злетіла і світ затулила,
Я б в Бога здоров’я та миру просила.
------------------------------------------ 1
Згадай

Згадай хоч на хвилину чи на мить
Вранці, вночі, а чи після обіду,
Що десь земля палає і горить
Солдат зостався без шматочка хліба.

Він мерзне у окопах на війні,
Під вітру свист і під гарячі “Гради”,
Він в полі у страшенному вогні
Під натиском боїв і канонади.

А десь сім’я просить у Бога, щоб спинить
Страшну війну і повернути сина,
Сльоза пекуча струменем біжить,
У матері,що впала на коліна.

Вже ані свят, ні радощів нема,
Не п'ється чарка, гомін в хаті стих,
Лише служіння Богові – слова
В підтримку мертвих і спасіння для живих.
-------------------------------------- 1
Чорна птаха

Чорна птаха змахнула крильми,
Над Донбасом страшна небезпека,
І без слів, і без сліз всі пішли,
Всі пішли – і зблизька, і здалека.

Убивають жорстоко красу,
Ту красу, яка зветься синами,
Через серце біль в грудях несу,
Гордість й слава за вами віками.
---------------------------------------- 1
Герої

Вони і без імен для нас герої,
Нам не відомі всіх їх імена,
Пішли з життя за істини простої,
Бо кожного болить слово війна.

У них серця і щирі, і терплячі,
Їм страшно теж, коли усе горить,
Та не піти не зможуть, бо інакше
Не зможуть в цьому світі з лихом жить.

Вони всі різні. Але горе об’єднало,
Кладуть життя і рани їх не плачуть,
Вони солдати, це багато, це не мало,
За їх плечима мирний спокій люди бачать.
------------------------------------------ 1
Вартові

Вони не сплять, а ми давно заснули,
Нам – сон в вікно, в них – небо і зірки,
Вони не раз вже постріли почули,
Не раз вже автомат зняли з руки.

Чи сніг, чи дощ, чи “Гради” сиплять кулі,
Вони стоять на варті – вартові,
Солдати у нічному караулі
Стоять на смерть, щоб інші спали всі живі.
------------------------------------------- 1
Синочку

– Сину, синочку, дай я пригорнуся,
Чому ти не скажеш: «Добридень, матусю!",
Спиш, а чи зовсім мене ти не чуєш?
Скільки ж ти вдома уже не ночуєш?

Бігла зустріти у білій хустині,
Губи тремтіли, заснув в домовині.
– Люди, не вірю, – нема сил кричати,
Руки холодні взялась цілувати.

– Вставай, ти ж казав, що вернешся додому
Живим і здоровим, забудеш про втому,
Чому ти мовчиш? Я вечерю зварила,
Упала сльоза, та чомусь не зігріла.

Сусіди дивились, від крику німіли,
Як мати схилилась і ноги зомліли.
Упала на землю, душа розривалась,
Біда в її серце назавжди вселялась.

Вповзала тінь в очі чи зір затулила,
Чорна хустина голову вкрила.
Зібралась у хаті сім’я та родина.
А мати кричала: “Нема більше сина!”
------------------------------------- 1
Мирні люди

Ми мирні люди, мирної землі,
Нам не потрібні у війні герої,
Не хочемо ми жити в пітьмі,
Ми жити хочемо без війн, без зброї.

Не убивати і не брати автомат,
Не гинути, де постріли ночами,
У нас звання не тільки лиш солдат
У нас сини та дочки за плечима.

Моліться, люди, як ніколи, щиро
Моліться, люди, жити без війни,
Хай повернуться з правдою і миром
Щасливі діти, визволителі-сини.
--------------------------------------- 1
Незворушний сон

Небо похмуре і сосни дрімають,
Хмелем обвиті старі стовбури,
Лиш чорні ворони тишу лякають,
І ангелів крила ведуть догори.

Сонце з-за хмари світити не хоче,
Сумно в печалі дасть промінь скупий,
Серце у грудях до бога вмовляє,
Та не поможе вже мертвим живий.

Тихо заснули вони між світами,
Ніхто вже ніколи не зрушить їх сни,
Квітами вкриті, вінками й стрічками –
Пам’яттю предків обняті вони.
-------------------------------------- 1
Терпи, земля!

Терпи, земля, страшенну тугу,
Ховай слізьми своїх синів,
Терпи земля таку напругу,
Злетять серця з німих могил.

Розірве тишу сміх дитячий
Могутнім залпом всіх надій,
Терпи, земля, цей світ батрачий
Та, знай, засяє сонце серед вій.
------------------------------------------- 1
Смерть заглядає у вічі

Жахіття, біль, це все не передати,
І смерть щодня заглядає у вічі,
Та скільки ж можна крові проливати?
Вкрадається у душу страшний відчай.

Сльоза сльозу затримує на віях,
А далі що? А далі лиш бої…
Всі ті надії, що жили у мріях,
Крізь постріл відлітають у вогні.
------------------------------------ 1
Надія

Твій погляд вже давно усе сказав.
Не нарікала ти ніразу на життя,
Весь світ про тебе щиру правду знав,
Не бачивши ні сліз, ні каяття.

Навчилась в клітці серед звірів жити,
Твій дух незламний, не приборкати його,
Не вміла плакати, ні кланятись, просити,
І не схилила перед виродком чоло.

Зламали крила та не розіп’яти,
Любили кров та в тілі є ще дух,
В кайдани їм тебе не заховати,
Ти заявляєш гордо всім і вслух.

На українській на землі ти народилась,
І їм, як кажуть, це « Не по уму»,
За Україну в клітці опинилась,
«За Україну—стверджуєш,– помру».
------------------------------------ 1

Вічні портрети

Застигли очі на портретах,
І квіти парами в букетах,
Вогонь в лампадках не зігріє,
Лиш тільки вітер віє, віє.

Майдан в руїнах догорає,
У матерів вже сліз немає,
Та схаменіться, ради Бога,
Невже це тільки кров – дорога?

Брати, сусіди, всі – свої й чужі,
Не убивайте за якоїсь там межі.
-------------------------------- 1
Плаче небо

А небо плаче від журби і болю,
А небо плаче за пропавші долі,
А небо плаче і темніше не буває,
А небо плаче і могили напуває.
Блукають тіні в сутінках , мов хмари,
В дощах і зорях, в росах , як примари,
Життя забрали молоде, спокійне, тихе,
А небо плаче, бо колише світом лихо.
-------------------------------- 1
Гіркий сон

Заснув перед очима молодим,
Ввірвася біль, ні в кого не спитавши,
А він у батька був лише один
Й одним залишиться у пам’яті назавжди.

А він любив ту ранішню росу,
Яку збирає сонце у долоні,
Заснув, під вії заховав сльозу.
І побіліли в батька чорні скроні.

А він заснув посеред куль в боях,
Віддавши, що було, усе народу,
Тепер у сотні в мареві хмарин
Виборює важку, гірку свободу.
-------------------------------------------- 1
Непрошена війна

Летять сніги, немов холодні сльози,
Замерзлі від проклятої війни,
Свята і будні, все змережили морози,
І схлипують розлючені вітри.

Сплітають дні, дороги в густі коси,
Суворі тіні вкрали кольори,
Заплакані в бурульках гострі роси
Вдивлялись на могутні явори.

Клювала пташка мерзлу горобину,
Припала дзьобом до її зерна,
Холодні сльози, сніг, в одну хвилину
Змішала все непрошена війна.
----------------------------------------- 1

Біль душі

Я вам ніколи цього не пробачу,
Забрали тишу, небо розпинається в вогні,
Слізьми гіркими в самоті заплачу,
Бо боляче, як гинуть діти у війні.

Я не пробачу втрачені роками
Всі мудрі внесення у розвиток країв,
Де на сьогодні спалах над полями,
Де вчора друзі, нині гірше ворогів
За що народ страждає та все вірить,
За що понівечена мова солов’я?
Та вам ніхто, ніхто вже не повірить,
Що при Союзі ми були одна сім’я.
--------------------------------------- 1
Незламні ангели

Криваве сонце сходить у сльозах,
Вже другий рік війна іде на сході,
В долонях небо розірвалось на очах,
І щем від серця і до серця ходить.

Кругом могили виросли з землі,
Їх матері слізьми лиш поливають,
Сини за Україну полягли,
Їх душі в небі Ангели ховають.

Бо Україна в вишитій сорочці,
Стоїть незламно, гордо, щоб цвісти,
Непереможні і відважні наші хлопці,
Стоять на смерть, щоб спокій зберегти.
--------------------------------------------- 1
День захисника Вітчизни

День захисника Вітчизни –
Відзначає кожна в нас родина,
В цьому слові суть життя велика,
І за цим стоїть наша Вкраїна.

У часи важкі горя і бід,
Зла зазнав увесь трудящий світ,
Та, щоб краще піднялися і жили,
За день завтрашній в руїнах полягли.

За майбутнє все, за краще віддали,
Не вернулися з боїв, там полягли,
На полях, в степах широких,де трава,
З року в рік їх спокій колиха.

Незабуті, не забути... це ніколи.
І цвітуть гвоздики, наче поле,
Обеліски прикрашають пелюстки,
Хоч пройшли, пройшли уже роки.

Ветеранам віддаємо честь,
А героям – шана і квітки,
Ми ніколи не забудем, як колись
За майбутнє полягли фронтовики.
---------------------------------------- 1

Із розповіді «Афганістан»

Давно було це, але хочу написати
Все те, що я у собі пережила,
Не знавши зовсім, взагалі, мене,
Чужа людина душу відчинила.

Хлопчина ще до школи не ходив,
Мати сама виховувала сина.
Та час настав, коли підріс Андрій –
То радість у житті була єдина.

Удвох із матір’ю побігли на базар
Шукати одяг, готуватися до свята,
Адже у перший клас Андрій піде,
Шкода, що поведе його лиш мати.

Весь підібравши одяг до смаку,
І мати зазирнула сину в вічі:
«Ти виріс», – впали сльози на чоло, –
Дитинство не буває, сину, двічі.

«Не плач, матусю, мамо, не журись,
Тривога поміж нас хай не існує», –
І рученята простягає він до рук
І ніжно руки матері цілує.

Та час летів, і школа промайнула,
І десять років збігли як один,
Афганістан покликав, не спитавши,
Заплівся хмелем біля хати тин.

І сниться йому мати на світанку,
А в косах срібна нитка повилась.
І молиться за сина аж до ранку,
Слізьми гіркими в хаті залилась.

«Не плач, матусю, мамо, не журись,
Дай руки, я їх ніжно поцілую,
Згадаю я дитинство, як колись”...
А на обличчі шрам війна малює.

Закінчилась війна, пройшли роки,
Читає мати кожен день лист сина:
«Матусю, як ти? Як здоров’я? Потерпи,
Я не забув, що я твоя дитина.»

Не втримався і стиснув серце біль,
Приїхав: «Я чекала так давно!»
А із очей його струмком спускались сльози
На мамине, стежками вкрите вже чоло.
--------------------------------------------1
Червоне та чорне

Чому так сталось? Україна вишиває
Червоними та чорними нитками,
Невже у неї кольорів більше не має:
Ці в парі плачуть довгими роками.

Червоне з чорним так переплелося,
Неначе краплі крові на землі,
А хочеться,щоб краще всім жилося,
Кружляли в чистім небі журавлі.

Країно – вишиванка світанкова
Колосся в полі хвилею біжить,
Країно, твоя доля нездорова,
За тебе в мене серденько щемить.
---------------------------------------------------
Рік тому…

Рік тому всі раділи сонцю,
Всі раділи небу й землі,
І ніхто не стояв у віконці,
Виглядавши синів із війни.

І нікому не снився сон,
Що ворони літали садом,
Пісня лилась у мікрофон
Вчора,.. Нині літають «Гради».

І вже пісня, як рана, ятрить,
А у снів сивини не буває,
Стогне небо, усе клекотить,
Стільки сліз, що земля не вбирає.
------------------------------------
Кривавий слід

Ще не стих той гомін у полях,
Кожен ранок пострілом годує,
Кулі... вітер. Сльози на очах,
Пекло розгулялось і вирує.

Хто скажіть і за які борги,
Увірвались і ні в кого не спитавши,
Полем чорним,...полем навкруги
Дим снується.... Очі випікавши.

Тут ще вчора простелявсь волошок цвіт,
І червоні маки розцвітали,
А сьогодні в слід кривавий від чобіт
Низько голови ті маки опускали.

Ще не стих той гомін у полях,
Рана душ ще й досі не обмита,
А сльоза заснула на очах,
Там,де молодість ще не була прожита.
-----------------------------
Герої

Так досвітку плачуть тюльпани,
Проснувшись щораз на весні,
Як пам’ять про тих хто упали
Й дрімають у вічному сні.

Їм вітер колише тополі,
В серцях їх,те пекло..часів,
Де мужньо усі серед волі
З під куль не вертались з полів.

Вони як один всі герої,
Навіщо ж нам слава така,
Де всі піднялися до зброї,
Де горем розлилась ріка.
---------------------------------
Кривавий схід

Кожен ранок на сході плачуть роси у травах,
Там, де кров молода вистеляла поля,
Ой, чому ж ви, сини, полягли у туманах,
Плаче вся Україна... стогне ненька-земля.

Ви за правду стояли до кінця, не здавались,
Спека... сонце палило..по три дні без води,
Побратими, які вчора друзями звались,
Вже сьогодні від них дочекались біди.

У полях від журби людські долі схилились,
Посивілі батьки, сльози-ріки течуть,
Повертайтесь сини, не на те народились,
Щоб батьки проводжали в останню вас путь.

Плаче вся Україна, піднялася до зброї,
Скільки горя людського всім принесла війна
Вітер в полі гуляє , де в боях всі герої
Залишили навіки своє чесне ім’я.
-------------------------------------
За що, ви, губите, скажіть, нам Україну?

За що, ви, губите, скажіть, нам Україну?
Ми із одного коріння зерна.
Перетворилось, що цвіло, все на руїну,
скажіть, навіщо ця страшна війна?

Де на полях, у спеку неможливу,
Всі падають і підіймаються з землі,
Де дощ не йде, кров поливає ниву,
Кров тих синів, які іще малі.

Засохне в сухоцвіт, десь край дороги,
Висока лобода під чобітьми,
На спаленій землі кричать тривоги -
Відлуння непотрібної війни.

За що, ви, губите, скажіть, нам Україну?
За що вбиваєте невинних цих синів?
Батьків всіх одягли у чорну хустину,
Вони не сплять, чекають вісточку з полів.

Коли настане мир, щоби радіти,
В очах людей засяє сонце і весна,
Вогонь в лампадках перестане мерехтіти,
Хай буде проклята не прошена війна.
----------------------------------
Обірвалася думка

Ранок проснувся в сонячнім світлі,
Вмивала роса верболіз,
Розплющили очі сонні ромашки,
А місяць за гори поліз.

Солдатами прийшли в караул, по наказу,
Обов’язок вірно нести,
Вагання, сумління не було ні разу,
Не зреклись чужой мети.

І літо зелене у травах кохалось
З відтінками квітів рясних,
Служити їм скільки, хто зн призначалось
В краях хоч і близьких – чужих.

А верби шуміли, ріка вигравала,
Каміння купалось, як в снах,
Та як тут красиво – напишу я мамі
У своїх солдатських листах.

Дістав він папір... навкруги все сміялось,
Зняв каску і бронежилет :
«Матусю, привіт, як здоров’я, як спалось?»
І більше нічого, строчив кулемет.

Не встиг, не сказав, обірвалася думка,
Скривавлений лист ледь тримав,
Додому матусі приїхала сумка,
Де лист все за себе сказав.
------------------------------------------------
Одне життя

Куля забрала сина в тихий час,
Мати до Господа звернулась, склавши руки,
Питає: А чому це сталось так,
За що мені терпіти такі муки?

Він був ще зовсім,зовсім молодий,
Яка ж важка гірка його дорога.
Сивенькі коси в мами хвилею лягли,
А ноги впали низько до порога.

– Не плач, матусю, прийду на весні,
Росою випаду на трави соковиті,
А ще на маки в полі молоді,
Що розцвітають в золотому житті.

Прилечу піснею із храму дзвонаря,
Де дзвін гучний серед полів гуляє,
Прилечу пташкою маленькою здалля,
До тебе,мамо,знаю ,що чекаєш.


Хай пахне м’ята терпко, як колись,
Барвінок рясно килимом плететься,
Життя що втрачено нічим не повернеш,
Одне життя і більше не дається
-------------------------------------------- 1

Вже скільки виплакано сліз…

Навіщо кровопролиття?
Від куль і диму світ жахнеться,
Це що пародія чи гра?
Де не одне життя хитнеться.

Вже скільки виплакано сліз
У матерів, які не спали...
Невже вони для цих катів
Своїх синочків годували.

Що робите, земля кипить
Не день,не ніч всі дні до рання.
За нею серце в нас болить
Вона в нас перша і остання!!!
------------------------------------------ 1

Віщий сон

Я спав, а в снах наснилась Україна,
Та не квітуча, а чомусь така сумна,
Прийшла і ніби просить мене: сину,
Вставай, бо я згораю вже до тла.

Горить усе: поля, хати і небо,
Згорає все, де куля пролетить,
А я питаю: а кому ж це горе треба,
Де кров людська вже ріками біжить?

Я зараз швидко встану, одягнуся,
Піду до тих, в кого скривавлені ножі,
Я, Україно, всім тобі клянуся,
Ми подолаєм труднощі усі.
--------------------------------- 1
Солдат

Такий тривожний червень
Покликав на війну,
Коли черешні спіли,
Земля гула в диму.
Забрав всіх молодими,
Дав у руки автомат,
Ти вчора був дитина,
Сьогодні вже – солдат
Закінчилось дитинство,
Закінчилося все,
Лиш кулі, автомати
І землю всю трясе.
І як це пережити,
Це пекло, що біжить?
Яке все спопеляє
І не дає всім жить.
А пригадати хочеш
черешню навесні,
Яку батьки садили,
Де кетяги рясні,
Яка всіх пригощала
Зі своїх теплих долонь,
Та все війна забрала,
Сховала у вогонь.
----------------------------------------- 1
Спасибі за все вам, солдати!

Сьогодні, в цей чистий світанок,
У розквіт нової весни,
Згадаємо ми ветеранів,
І тих, хто з війни не прийшли.

Про те, як були молодими
І плани були на життя,
Про те, як під кулі лягали,
Не було назад вороття.

В холодних землянках томились,
Листи все писали додому.
І весни в думках уже наближались,
Війни не бажали нікому.

Спасибі за все вам, солдати,
За те, що живем без війни,
За мир і за спокій у небі,
За наші щасливі часи.
------------------------------------------- 1
Тумани

Простелились тумани над землею так низько,
Наче сум і жалобу через себе несуть,
Віє вітер полями, не спиняється близько,
Полину гіркий запах супроводжує путь.

Ой, тумани, тумани, ви, як сон спозаранку,
Не даєте проснутись, щоб розквітла земля,
Ви зібрали синів , що лягають під танки,
І червоними краплями плаче гірко рілля.

Обірветься життя не одне у туманах,
І на скроні батьків впаде сніг-сивина,
Не вбивайте синів, бо серця батьків у ранах,
Не загоїть ці рани будь-яка давнина.
----------------------------------------- 1
Вічний сон сина

А мати схилилась, у сон попросилась
До сина, у те потойбічне життя:
– Синочку, рідненький, душа утопилась
Від сліз, бо немає тобі вороття.

Твій спокій сховали небесні вітрила,
Лиш зорі рум’яні зігріють вночі,
А тут на землі зовсім свіжа могила,
За що тебе вбили оті палачі?

Як гляну на небо в розірвані хмари,
Відчую, як дощ по лиці протіка,
Колишуть вітри сумно туї-примари,
І терпнуть від болю холодні вуста.
-------------------------------------- 1
Обеліски

Навіки зкам’яніли їхні очі,
І вже не спалахнуть вони добром,
Ніхто тепер не зможе розбудити
Тих, хто дрімає вже гранітним сном.

Це зараз вони – пам’ятка й каміння,
Великий і похмурий факт війни,
А в ті жахливі і тривожні роки –
Найкращі батьківщини-неньки це сини.

Гвинтівка й чисте серце, більш нічого,
Великий братський дух і сила боротьби,
Все – за безкрайнє, чисте, мирне небо,
Всі, як один, в страшних боях злягли.

Своє життя і мрію, й доленьку свою,
Все без вагань дали свому народу,
Останній подих у війні зробили
За честь і славу, волю і свободу.

Тепер на варті – сірі і сумні,
Як вартові, по всій стоять країні,
Піднялись обеліски на землі,
Щоб зберігати спокій в Україні.
--------------------------------- 1
Любіть всім серцем щиро Україну,
Любіть всім серцем, як ніхто не зміг,
Любіть до смерті і любіть до згину,
Щоб нас ніде ніхто не переміг!!!
-------------------------------------------
Не потрібна війна

У мирний час всі піднялись до зброї,
Горів майдан у хлопця на очах
Він не вважав себе якимсь героєм
Просто не міг дивитись на цей жах.

Змішались в сутінках і полум’я, і дим,
Ніхто ні в кого і нічого не питає
Прошила куля тіло молоде
Червона кров на білий сніг стікає.

А він, як всі, хотів любити, жить,
Весну стрічати білими квітками,
А не лежати в цинковім гробу,
Укрившись з голови до ніг… вінками.

Вже не прийде весна у його сни,
І мати всі вже виплакала сльози,
А на могилі квіти голови схилили
Так низько-низько, наче у морози.
------------------------------------- 1
Ми – українці

Як вуж снується вперто чорний дим,
Грибом отруйним в небо він злітає,
Горить майдан,горить день не один,
То схід буремний під орду лягає.

Та схаменіться вже! Земля аж клекотить,
Навіщо дали в руки автомати?
А в телефонах кожних п’ять хвилин
Втирає сльози неспокійна мати.

Старі й малі, усі вже піднялись,
Ніч не одна у полум’ї палала,
А Україна підіймалась зі всіх ніг
і свою волю кров’ю рятувала.

Ми - українці, ми такий народ
Потрібно віддамо життя за сина,
Ми – українці, і немає перешкод,
Бо Україна в нас одна – єдина!!!!
---------------------------------------- 1

Герої не вмирають

Герої не вмирають, вони живуть в віках,
Вони із неба сяють очима у зірках,
За мир ціною крові сплатили на землі,
Чорніли сиві вдови, біліли матері.

Незламна Україна вклонилася чолом,
Всім тим, до кого в хату війна билась крилом,
Герої не вмирають, а серед нас живуть,
Вони із неба спокій та мир нам бережуть.
----------------------------------------- 1
Спасибі, мамо, за життя

Сніг і мороз різали душу без ножа,
А вітер розплітав сердито коси.
Молода жінка народила малюка,
А очі лили сльози, наче роси.

Жінка дитину несла на руках,
Дитину-немовля, що народилось,
Усе позаду: розстріли, війна,
Попереду сніги, ніби бісились.

Щоб немовля жило, зняла жакет,
Потім щільніше сина загорнула,
Біля берізок ранок вже настав,
На хвильку стала, з легкістю зітхнула.

Солдати йшли, а вітер дужче рвав,
Холодний сніг в лице кидав їм косо,
Вони помітили серед тонких беріз –
Стоїть в снігу в сорочці жінка боса.

Швиденько підійшли, що це за жах?
Невже буває так? Вона, мов спала,
Мертва, в одній сорочці у снігу
Маленького синочка пригортала.

Солдати жінку поховали прямо в сніг,
Серед беріз, вигоном вітер де гуляє,
Улітку трави, взимку буревій,
Той вічний сон завжди охороняє.

Малюк не плакав у солдата на руках,
Хоч вибух... І лунала ще граната,
У немовляти серце ожило,
Маленьке серце вже майбутнього солдата.

Пройшли роки, зима так само люта,
Сльоза з очей котилась – сирота,
Хотілося кричати, та серце билось в грудях,
А на могилі в мами квітка розцвіла.
------------------------------------------- 1

СПОВІДЬ УКРАЇНИ

У той далекий тридцять третій... ой було,
Здавалось, й небо голодом кричало,
Смерть опустила занавісою чоло,
Скільки людей невинних повмирало.

Було й таке, що божеволіли завчасно,
Їли дітей своїх, людей солили у діжки,
Мерців стільки було, встелились рясно,
Ніби вітер струсив по осені грушки.

Волами звозили живих і неживих,
Кидали всіх підряд, усіх – до ями,
Так довго стогін з під землі іще не стих,
Кістки усюди просто неба під ногами.

Ні цвинтарів, ні домовини, ні – нема,
Ані хрестів, де б відспівали безневинних,
Під сніг сховала люто всіх зима,
Лиш де-не-де – горбок і кущ шипшини.

Ще й досі сповідь, Україно, твоя – чорна,
Повік нам не забути страшний гнів,
Щей досі доля вистраждана, горя повна,
Хорониш дочок своїх нині і синів.

І не засне у пам’яті довіку
Архів, що позбирав гіркі жнива,
Полями, де встелилися без ліку,
Голодом зморені, на смерть людські тіла.
--------------------------------------------
ПАМ’ЯТЬ НАРОДУ

А пам’ять у народу не забрати,
Голодна смерть усіх схопила за плече,
Найважча, найлютіша хвиля страти,
Коли живий, а біль від голоду пече.

Провалювались очі, ...не впізнати,
А жити як же кожен з них хотів,
Кінський щавель їли, листки сухої м’яти,
Варили юшку з лободи та ховрахів.

Старі, дорослі вимирали, діти,
Кривавий геноцид, як дощ ішов,
Минуть роки, але ніколи не забути
Те лихо, яке в вічність відійшло.

Проклятий будь же, тридцять третій роче,
Бо лиш туман там, де хотів, там і лягав,
І смерть безжалісно до всіх сміялась в очі,
І промінь сонця зламаний літав.

Хліб запашний ночами дітям снився,
Дитинство з голодом було на перебій,
Через століття світ слізьми умився,
Ніс вітер цвіт загублених надій.

Запалимо свічки всім неживим,
Той 33-й пом’янем журливим оком,
Де селами забрав голодний вій
Життя, яке не повернуть ніяким кроком.
-----------------------------------------

ЧОРНОБИЛЬ

В цей день небо впало дощами,
Чорнобиль забути не зможем віками,
Пішло в сиву даль життя молоде,
Не розквітне весною, не розцвіте.

Десь там серед хмар літає ключем,
Літає, мов птах, з вітром й дощем,
А потім пускається небом низенько,
Ніби у гості – до батька й до неньки.

Земля застогнала від болю та горя,
З зеленого стало все чорним довкола,
Розкидані люди далеко сумують,
В очах – переляк, хто їх, хто їх почує?

Збереться до столу далеко родина,
Свічка заплаче за батька й за сина,
Гучно за обрій усе десь пішло,
Закарбувалось лихо в чоло.

Квіти у цей день кладуть до могили
Усім, хто життя своє залишили,
Своє залишили, чиєсь врятували,
Щоб горя такого ніколи не знали.
--------------------------------------------
Т.Г. ШЕВЧЕНКУ

Якби ти встав і вдруге народився,
Побачив спалах на розбитому крилі,
Не cумував, що жить не залишився,
Бо Україна гине у вогні.

Ти закликав її не залишити
У вишиванці з гордо піднятим ім’ям,
Ти, як ніхто, нас вчив її любити
І дати гідну відсіч ворогам.

Страшна війна повідбирала сили
У хлопців, ти візьми їх, пригорни,
Бо пекло те, яке вони прожили,
Нехай ніхто не знає на землі.

Гірка і непроста Вкраїни доля,
Загиблі душі сонцем ще зійдуть,
Та знай, Тарасе, неприборкана ще воля,
Поки сини найкращі спокій бережуть.
-----------------------------------------
НЕЗЛАМНІСТЬ Надії Савченко

Твій погляд вже давно усе сказав,
Ненарікала ти ні разу на життя,
Весь світ про тебе щиру правду знав,
Не бачивши ні сліз, ні каяття.

Навчилась в клітці серед звірів жити,
Твій дух – незламний, не приборкати його,
Не вміла плакати, ні кланятись, просити,
І не схилила перед виродком чоло.

Зламали крила, та не розіп’яти,
Любили кров, та в тілі є ще дух,
В кайдани вам мене не закувати,
Я заявляю гордо всім і вслух.

На українській на землі я народилась.
І вам, як кажуть, це не по уму,
За Україну в клітці опинилась.
Якщо потрібно, за Вкраїну і помру.
--------------------------------------------
КРИВАВЕ СОНЦЕ

Криваве сонце сходить у сльозах,
Вже другий рік війна іде на Сході,
В долонях небо розірвалось на очах
І щем від серця і до серця ходить.

Кругом могили виросли з землі,
Їх матері слізьми лише вмивають,
Сини за Україну полягли,
Їх душі в небі Ангели ховають.

Бо Україна в вишитій сорочці
Стоїть незламно, гордо, щоб цвісти,
Непереможні і відважні наші хлопці
Стоять на смерть, щоб спокій зберегти.
---------------------------------------------
КРИВАВЕ ПОЛЕ

П’ять хвилин тому – усі живі,
Сонце засміялось ненароком,
П’ять хвилин – все поле у крові
Міряють птахи зляканим оком.

Їм земля здавалася вгорі
Крихітна колиска, рідна мати,
Хмари, кучугури снігові
Простягали руки обійняти.

Діти так раділи, ...тільки час
Вижидав останньої хвилини,
Смерть чекала всіх у одночас,
Не спитавши права у родини.

Пуск… чужа рука тиснула вмить,
І ракета вирвалась до цілі,
Все у чорнім полум’ї горить,
І сичить, шипить, неначе змії.

Все змішалося з металом, неживі
І розкидані лежали просто всюди,
Лиш дерева – свідки мовчазні,
Голови схилили, ніби люди.

Птах залізний, що ж ти наробив,
По чиїй вині ти загорівся?
Від почутого весь світ закам’янів
І слізьми гарячими умився.

Це – війна! Усі неспокоєм кричать,
Все руйнує, всі збудовані містки,
Мине час і там, де «Боїнг» впав, збіжать
З сліз людських невичерпні струмки.
--------------------------------------------


БЕРЕЖІТЬ ЖИТТЯ

Я вам ніколи, правда, не пробачу
За цих дітей, які ідуть у бій,
Я день і ніч молюсь, пишу і плачу,
Ну як просити ворога, що стій!

Ви – діти всі, прийшли всі по наказу,
У вас є мами, є у всіх рідня.
Кидайте зброю, автомати – все одразу,
Що ж це ви, діти, робите щодня?

«Кому ця свіжа кров, свіжі могили,
Кому потрібні?», – я питаю вас,
Та вас стріляти навіть не навчили,
Вас, не питаючи, сказали просто: «Фас!».

Порозумійтесь, подивіться правді в очі,
Невже вам так байдуже це життя?
Кричіть, біжіть, моліться проти ночі,
Прийдіть з молитвою усі до каяття.

Життя лиш раз дається, пам’ятайте,
Тож бережіть його для себе, не війні,
Не зійде мертвим сонце вдруге, знайте,
Земля не стане пухом вам на чужині.
-----------------------------------------
ВІЧНІ ГЕРОЇ
Герої не вмирають, вони живуть в віках,
Вони із неба сяють очима у зірках,
За мир ціною крові сплатили на землі,
Чорніли сиві вдови, біліли матері.

Незламна Україна вклонилася чолом
Усім, до кого в хату війна йшла напролом,
Герої не вмирають, а серед нас живуть,
Вони із неба спокій та мир нам бережуть.



----------------------------------------
МАМИН ТУМАН

Мамо, не плач, до вікна не тулися,
Сивий туман зустрічай у саду,
Я прошу сльозу у очах – зупинися,
Мамо, я скоро додому прийду.

Бачу усе, як земля затерпає,
Як її рани пекучі болять,
Мамо, відправ той туман, що гуляє,
Хай землю прикриє, щоб постріл приспать.

Хай сиві дощі не заплачуть журбою,
Хай вибілять краплями темні роки,
Вітри не кричать стоголоссям на полі,
Бо з мертвих не стануть живими квітки.

Мамо, не плач, до вікна не тулися,
Хусточку білу в кишеню сховай,
Мамо, тобі я під ранок наснюся,
Голосом рідним покличу у гай.
---------------------------------------
ОСІННІ КРИВАВІ ДОЩІ

Я сьогодні не сплю, бо мені вже давно – не до сну,
І відлунням дощі накрапають, як грім канонади,
Через шибку в вікно я вдивляюсь, вслухаюсь, мовчу,
І так хочеться вірить, що це – позивні листопаду.

Вже потроху мудрує холодна осіння рука,
Щось по-своєму пише по мокрому жовтому листі,
Не забути все те, що дощами війна пронесла
Не в чужому, а в нашому рідному краї і місті.

В кожнім серці – печаль і розмова німа у очах,
Темні спогади думка невтішна ніяк не сховає,
Свище вітер холодним лицем в почорнілих полях,
Де хлопчина хлопчину собою від куль затуляє.

Все минеться, пройде та ніяк не забудеться біль,
Той, що сам відчував не чужим, а своїм рідним серцем,
Бачив все: як горіла, чорніла земля, повз дим – змій,
І не чув підошов, що горіли від болю у берцах.

Швидше біг, там – де кулі, де – бій, давно збита роса,
Небезпека де кличе, країни велика потреба,
Щоб весь люд міг спокійно дивитись в нічні небеса,
Щоб сміялося сонце промінням у чистому мирному небі.
----------------------------------------
ВАРТОВИЙ МИРНОГО НЕБА

Я прийшов не надовго, мамо,
У відпустку, тебе щоб обняти,
По живому ятриться рана,
Мама вибігла сина стрічати.

– Як ти, синку? – взялась цілувать,
– Добре, мамо, я чув, ти молилась,
– Я не хочу тебе відпускать, -
Мати в сина руками вчепилась.

– Як же там, на війні, мій сину?...
– Мамо, смерть там тягне за рукав,
Не одну свіжу домовину
Серед поля там вітер обняв.

На очах помирали друзі,
Я стріляв, мамо, в ворогів,
Вкрившись небом, не раз у ярузі
Ночував непритомний, зомлів.

Я по-іншому, мамо, не зможу,
Витри сльози за те, що – живий,
Я – солдат, на солдатів всіх схожий,
Неба мирного я – вартовий.
----------------------------------

ЛЮДСЬКА ЖЕРТВА

Ти – і мати моя, і молитва,
І колиска, Вкраїно, свята,
За життя розв’язалася битва,
Впали колосом чорним жита.

Та якби ж то жита, людські долі,
Впали сном на холодній землі,
Час мине, і маленькі тополі
Сумом встануть з колін із землі.

Тільки вітер тепер їм співає,
Серед листя шумить їхній біль,
Поміж віт тихо правда зникає…
Та герої навічно живі !

Як діди… вони теж рятували
Україну, щоб тут мирно спать.
Як діди, вони теж полягали,
І лише їм ворони кричать.

Їхній крик, біль ніхто не почує,
Як кровинка остання, біжить,
Вітер тихо з дощем посумує,
Вмиє листя слізьми із молитв.
---------------------------------------------------------------
МОЯ СКВИРЩИНА

Калинова Сквирщино моя,
Як ще можна рідний край назвати,
Медом пахне тут дитинство і земля
Розквітає, де ходила моя мати.

Тут – коріння з діда-прадіда жило,
Як же я тебе люблю, мій отчий краю,
Низько схиляю до землі своє чоло,
Де б не була я про тебе пам*ятаю.

----------------------------------------
РАЗОМ МИ – СИЛА

Народ воскресне з попелу, з руїн,
Бо скільки можна нас вже мордувати?
Розкидано багато ще могил,
Але ми хочем жити, не вмирати.

Стояти міцно на своїх ногах,
Зростати, відновляти свої сили,
Ми пережили голод, смерть і страх,
Вкраїну ми не зрадили, любили.

Нас не лякали ті ворожі кулі,
Як сталь, ми своє слово гартували,
Не рахували роки нам зозулі,
Бо ми й самі все бачили і знали.

І хто б не був, навік запам’ятайте:
Ми – українці, ми, як в колоссі зерно,
Хоч ріжте нас, хоч бийте, хоч вбивайте,
Ми Україну вам не віддамо!
---------------------------------------------
ДОСВІД З ВІЙНИ

Війна навчила нас усіх любити,
Любити найдорожче і святе,
Навчила берегти нас і радіти,
Сміятись променю, де сонце – золоте.

Війна навчила не забути колорит,
Де пісня й вишиванка засміється,
Не плакать, не кричати, де болить,
Нехай біда, як злодій, не крадеться.

І не раділи, що у когось щось горить,
Війна навчила помилок не пробачати,
Війна навчила цінувати кожну мить,
Щоб потім не прийшлося шкодувати.
-----------------------------------------
МІЙ НАРОД

Народе мій, ти – армія, ти – сила,
Не переможе нас ніхто, ніде,
Не залякає нас ніяка вже могила,
Бо зірка миру завтра вже зійде.

Народе мій, стражденний і могутній,
І доля в тебе ой нелегка, непроста,
Ти за Вкраїну впав героєм незабутнім,
Де кожен другий в хаті – сирота.

Народе мій терплячий, вірю, знаю,
Зберешся духом, гордо встанеш із землі,
Нап’ємось волі ще від краю і до краю,
Ще соловейки розплетуть гаї.

Народе мій, твоя велична справа
І твій обов’язок Вкраїну зберегти,
Разом всі – дружна і єдина ми держава,
Якій впродовж років цвісти й цвісти.
---------------------------------------------
УКРАЇНСЬКА НАДІЯ

Україно, ти дихаєш вірою,
Бо крові в тобі вже немає,
З голови до ніг вкрита надією,
А надія, ти знай, не вмирає.
---------------------------------------
МИР – БРАТАМ

За що цей хрест такий народ несе,
За те, що любить й вірить в Україну,
Слізьми і кров’ю сплачено за все,
Стоїть незламно, незворушно, до загину.

За що спокутує гріхи, скажіть, чиї?
За те, що має на життя надію,
Вбивають кожен день людей вогні,
Люди в думках плекали юну мрію.

Людство, невже не бачиш, схаменись,
Біду ти відведи цю молитвами,
Дай сили, віри, в розумі проснись,
Щоб мир на світі був поміж братами.
-----------------------------------------
ПОСТРІЛИ
Ця осінь лише пострілом лунає,
Сіє по Україні горе і печаль,
Сумними квітами букетів пригощає
Героїв, що пішли в засвітній рай.
Ця осінь не танцює, не співає,
Лиш дико завиває по ночах,
Обвите листя мрякою спадає,
Летить, ніби підбитий з неба птах.
Ця осінь вже не буде золотою,
Несе розлучення в хати і до родини,
Ця осінь не забудеться ніколи,
Гіркою пам’яттю заляже у світлини.
А Україна в нас – одна,
Потрібно знати це і вірить,
Ніхто, ніяка сатана
Її повіки не розділить!
---------------------------------
УКРАЇНСЬКЕ КОРІННЯ

Ми усі на цім світі під Божою зіркою ходим
І несемо свій хрест, хоч який він не є, до кінця,
Славні наші традиції рідного краю відродим,
Щоб лунали пісні і молитва святого отця.

Рідний краю, моя дорога Батьківщино,
Берегине моя і колиска дитинства свята,
Тут родюче моє, українське, глибоке коріння,
Моя мова і пісня моя до останнього дня.

А як станеться так, що поїдем далеко-далеко,
Не забудем стежину до хати й калиновий цвіт,
Повернемся думками, немов перелітні лелеки,
І на рідну свою Батьківщину пришлемо привіт.

Батьківщино моя – вишиванка в квітучому полі,
Твоя пісня так дзвінко по білому світу летить,
Батьківщино моя – невід`ємна частиночка долі,
Ми без тебе не зможем, не зможем ніколи прожить.
-----------------------------------------
РІДНИЙ КРАЙ

Рідний край, моя ти сторона,
Я до тебе повертаюсь знову,
В край, де пахне батьківська земля,
В край, де рідна українська мова!
-----------------------------------------
МАТИ-УКРАЇНА

Ще не вмерла Україна – хочеться співати,
А вона не вмре ніколи, вона – наша мати.
Вона буде виживати, вона буде жити,
Бо по-іншому не зможе дітей боронити.

Нехай люті воріженьки заплатять за зраду,
За кров тую молодую, що лилась від яду.
Україна гордо встане, і світ про це знає,
Бо терплячого народу, як наш, не буває.

Тимчасово закутали в вогняні прокляття
Не далекі, не чужі, через поріг «браття»,
Не здається Україна, боротися буде,
І віками її славу ніхто не забуде.

У всіх за тебе, Україно, серденько болить,
І душа на волю рветься, криком голосить,
«Ще не вмерла Україна!» – заспіваймо гоже,
Збережемо честь і славу, Бог нам допоможе.

Ми всі браття-українці – козацького роду,
Подолаємо завзято всіляку незгоду.
«Ще не вмерла Україна!» – будемо співати,
Поки наше тут коріння буде процвітати.
------------------------------------------------
УКРАЇНА – МОЄ СЕРЦЕ

Україно, серденько моє,
Як же боляче пече у грудях,
І в очах снує щось і снує,
Не змирюся з лихом, не забуду.

Серцю я не можу наказати
Не боліти, жити, як колись.
Постріл і вогонь палає всюди,
Розриває тишу й синю вись.

Україно, чим ми завинили,
Чи не годували ми «братів»?
Скільки ж крові ми уже пролили
За ось тих безграмотних катів.

І не можемо мовчати ні хвилини,
Як терпіти, коли все горить?
Та ми серцем рідну Україну,
Підем боронити, бо болить.
----------------------------------
НЕ МАЛЮЙТЕ, ДІТИ, ВІЙНУ

Не малюйте, діти, війну
Страшні і сумні сюжети,
Бо вже й так день і ніч не одну
Літають чорні ракети.

Які винищують все:
Ваше дитинство змарніле,
Полем, лісом так дим повзе,
Щоб живе усе заніміло.

Не малюйте, діти, війну,
Не малюйте в руках батьків зброю,
Намалюйте квітучу весну,
Щоб усі повернулись здорові.

Щоб не плакали матері,
Щоб у серці печаль не ховалась,
Намалюйте прості ліхтарі,
Щоби сяйво усім посміхалось.
-----------------------------------------
Україно моя, берегине,
Стежка з Заходу в’ється на Схід,
Твоя пісня над всесвітом лине,
За собою веде у похід!
----------------------------------------
ЛЮБІТЬ СВОЮ МОВУ

Хто ти у власному домі,
Якщо ти забув рідну мову,
А чи слова незнайомі,
Вплелись до тебе в розмову?

Сором тобі говорити,
Жаринка в душі не жевріє,
Мову не вмієш любити,
То серце, як камінь, німіє.
---------------------------------------
Я – УКРАЇНКА

Я – українка, й цим горджуся,
Із сонця променя нап’юся.
Калини цвіт вплету я в коси,
Який не в’яне у морози.

Я – українка, й цим горджуся,
Душею й серцем поділюся.
Серед чужих не заблукаю,
Своїх на відстані впізнаю.

Я – українка, й цим горджуся,
В полі житам низько вклонюся,
Щоб хліб був завжди на столі,
Щоб не цуралися землі.

Я – українка, й цим горджуся,
За Україну помолюся,
За мир, за спокій, за синів,
Які живуть серед вогнів.
------------------------------------
ЛЕСІ УКРАЇНЦІ

Ще й досі за тобою в серці щем,
Ти Україну-неньку залишила,
Та все, що написала, збережем,
Як скарб безцінний, у якому – сила.

В твоїх долонях, Лесю, ціле небо
І ціла вічність – на твоїм крилі,
І промінь твій, якого нам так треба,
Освітлює дорогу у пітьмі.

До тебе нас веде ось та стежина,
Яка від твого серця пролягла,
Писала ти про вільну Україну,
Яка вишневим цвітом зацвіте.

Та сталось так, що в ці часи найважчі,
Сини, брати наш спокій бережуть,
Нехай твої молитви, що на небі,
Їм на землі у сузір*ї розцвітуть.
---------------------------------
МОЇ КОЛЬОРИ

Два кольори мої, два кольори,
Дві довгих смужки – жовта і блакитна,
Як синє небо, яке дивиться згори,
І як земля, яка житами квітне.

Два кольори, два кольори мої
Заплелись стрічкою в дівочі коси,
Як символ української краси,
Яку дівоча врода наша носить.

Два кольори мої, два кольори,
Як синій льон, як сонце променисте,
Як світлий час ранкової пори,
Безхмарне небо голубе і чисте.

Як прапор, що усіх нас об’єднав,
Рішуче закликає всіх до волі,
Ці кольори народ наш обирав,
В яких переплелись нелегкі долі.

Злітає в небо жовтий і блакитний,
Злітає і веде до перемог
За світлий день читаємо молитву,
І допоможе нам в усьому Бог.

Два кольори мої, два кольори
У парі майорять попід вітрами,
Два кольори мої, як два птахи,
Які віками завжди будуть з нами.
---------------------------------------
НА РІДНИЙ ПОРІГ

Усім серцем я лину додому,
Хоч гостинно у ваших краях,
Забував про печаль і про втому,
Але я Батьківщини – свій птах.

І куди не поїду далеко,
В моїм серці Вкраїна моя,
Те гніздо, що весною лелека
Збудував, щоб раділа сім’я.

Там гаї солов’ями співають,
Вишиванки цвітуть, рушники,
Хлібом-сіллю завжди зустрічають
Українці – мої земляки.

Поспішаю думками, радію,
Найтепліше там сонце й земля,
Там найкраще я всіх розумію,
Там – колиска, родина моя.

І калина, що так пригощає,
Простягнула намиста вінки,
Я душею її відчуваю,
Зрозумійте мене, як батьки.

Там гаї солов’ями гукають,
Вишиванки цвітуть, рушники,
Хлібом-сіллю завжди зустрічають
Українці – мої земляки.

Якби довго життя не водило,
Повертаюсь на рідний поріг,
Україно моя, ненько мила,
Простелюся барвінком до ніг.

Бо гаї солов’ями співають,
Вишиванки цвітуть, рушники,
Хлібом-сіллю завжди зустрічають
Українці – мої земляки.
-------------------------------------
Зов Батьківщини

Маленька моя Батьківщина,
Споришу полотно росяне,
Заквітчана в мальвах хатина
Частенько гукає мене.

Додому, додому, додому,
Прийди на знайомі стежки
Забудеш про сум і про втому,
На тебе чекають батьки.

Поглянь, як зірниці згасають,
У небі покинувши шлях,
Вони, мабуть, теж щось шукають
На своїх забутих стежках.

Клубочаться сиві тумани,
Сховались в долині вітри,
Моя Батьківщина піснями
Гукає мене щовесни.
-------------------------------------
ВПЕРЕД

Хай ніхто не зупинить політ
Душі, що до світла тягнеться,
Хай ніхто не пита, скільки літ,
Поки серце у грудях б’ється.

Хай мандрівки будуть стрімкі,
А думки – багаті, квітучі,
Хай уяви будуть п’янкі,
А успіхи – неминучі.

Хай ніхто не зупинить політ,
Над яким Боже слово ллється,
Хай не знає людство той гніт,
Під яким земля сколихнеться.

Тож не бійтеся йти вперед,
Гордо, вільно розправте крила,
Не завжди життя буде – мед,
Та в рішучості – наша сила!
--------------------------------------
ЩО ШУКАЄМ?

Чому тікають наші люди
За синю річку, синю даль,
Чому багато їх усюди?
А у очах їхніх печаль.

І що вони собі шукають
В краях далеких і чужих,
Чи Батьківщину обирають,
Чи їдуть зароблять на хліб?

Можливо, хочуть краще жити
Весною, влітку, восени,
Радіти, мріяти, любити,
І просинатись без війни?

Не вибирають Батьківщину,
Вона давно обрала всіх,
Але у цю скрутну хвилину
Наші зарплати просто – сміх.
---------------------------------------------
ВПЕРЕД
Хай ніхто не зупинить полі
---------------------------------
ЗОЗУЛИНІ НАДІЇ

Проводжала мати сина у солдати,
У гаю зозуля почала кувати,
Чи то на розлуку, чи то на тривогу,
Чи то на щасливу синову дорогу.

Мати попросила більш не прилітати,
Своїм дзвінким співом її не гукати,
Бо немає місця в серці двом тривогам,
Тісно буде, тісно на сумних дорогах.

А зозуля –вітер пісню завиває,
Із доріг синочка мати виглядає,
Виплакала очі, стерла білі крила,
Сивиною смутку коси затулила.

На війні синочок серцем усе чує,
Та прийти не може, бо вогонь вирує.
Матінко, рідненька, не плач, не журися,
В Божім храмі тихо за всіх помолися.

Помолися, мамо, за нашу країну,
Повернувся воїн, щоб живим в родину,
Дочекались діти – батька, матір – сина,
Щоб не лила сльози кохана дружина.

Помолилась мати, на коліна впала,
До землі низенько голову схиляла,
Вірить, що вже скоро синочка побачить,
Але серце в грудях і тисне, і плаче.
--------------------------------------------
НАЗАВЖДИ НАША
БАТЬКІВЩИНА

Землю ми свою не віддамо,
Не на те тут народились і зростали,
Тут коріння нації вросло,
Кров за Батьківщину проливали.

На життя нас Бог благословив,
На землі родючій і багатій,
Там, де колос з року в рік родив,
Де калина прибиралася на свято.

Хоч не раз хотіли захопить
Землю в свої лапи чужоземці,
Ми стояли до кінця, щоб боронить
Рідну Батьківщину своїм серцем.

Землю ми свою не віддамо,
Міцно в кулаки стиснемо руки,
Колосом за нею впадемо,
Вистраждаєм, відвоюєм її муки.
------------------------------------
ВОЛОШКОВА УКРАЇНА

Україно моя, вишиванко співуча,
Україно моя, розмаїттям квітуча,
Цвітінням садів, щебетанням в гаях,
Золотом – колосом, що у полях.

Там де волошки блакиттю сміються,
З сонечком жовтим за руки візьмуться,
Зіллються в родину – ці два кольори,
І так затріпочуть,немов прапори.
----------------------------------------
Україна

Україна – не просто слово,
Україна – це наша мова,
Україна – земля вкрита житом,
Що так сонячно небом зігріта,
Україна – сади, щедроти,
Україна – пісень дзвінкі ноти,
Україна – Дніпро грай-водою,
Україна – це ми із тобою,
Україна – це ти, Україна – це я,
Україна – це наша велика, сім’я!
-----------------------------------------
Барвисті перевесла

Барвисті мови перевесла,
Хай не зникають, а живуть,
Із діда прадіда воскресла,
Її величність, сила, суть.

Мова в піснях, віршах лунає,
В небо молитвою летить,
Хто рідну мову забуває,
В країні нічого робить.

Мова, як світла вишиванка,
Бринить у сонячнім раю,
І де б не була, завжди зранку,
Зігріє душеньку мою.
-------------------------------------
Любіть свою Вкраїну!

В солодкім сні і наяву
Любіть всім серцем Україну,
Красу її вічно живу
І мову й пісню солов’їну.

Хай квітне сонях під вікном
І хай цвіте завжди калина,
Хай щастя прийде в кожен дім
До всіх людей на Україну.
----------------------------------


Українська краса

Краси такої не знайдеш ніде,
І мови,що розквітла в Україні,
Тут сад барвисто навесні цвіте,
І дзвінко чути співи солов’їні.

Купається роса в зелених травах,
Калина запишалася в намисті,
Гуляє промінь сонця на отавах,
І хвилі в ріках вітер гонить чисті.
--------------------------------------------

Берегиня душі

Україно моя, берегиня,
Ти колиска, пісень глибина,
Україно моя, Батьківщина,
Ти, як батько і мати одна.

Хай радіють, зростають в нас діти,
Різнобарв’ям рясніють сади,
Нам без тебе ніяк не прожити,
Ми у тебе, а в нас є лиш ти.
---------------------------------------

Батьківщина

Нема землі багатшої як в нас,
Сміється колосок, низько схилився,
Вона – земля єдина із окрас,
Де ти, де я на світі народився.

Десь у полях, лісах, гущавині,
Де вітер неспокійний заблудився,
Де трави перешіптують пісні,
Де обрій сонцю тихо поклонився.

Чужих земель ніколи не шукайте,
Чужих стежок не змушуйте топтати,
В своїх краях щасливі виростайте,
Де Батьківщина рідна ненька – мати.
-----------------------------------------
Не продавайте Україну

Продали все, за що продали Україну?
Вона у волі й так ніколи не була,
Тепер ще й більшу вирили могилу,
Де брат на брата сучить рукава.

Нема нічого свого, десь пішло,
А що нам світить з неба – нло?
Давайте все,давайте все вже продавати,
Ще один крок і нам вже нічого втрачати.
--------------------------------
Українкою я народилась

Українкою я народилась
І сприймаю усе так, як є,
Я з дитинства співати навчилась
В серці пісня зі мною живе.

Я народилась тут, і тут живу,
Де цвіт калини, липи пахнуть медом,
Біжу через роки я до батьків
І щастя мені більшого не треба.

Моя родина тут, мій рідний край,
Додолу трави гнуть сріблясті роси,
Із джерела я черпаю кришталь,
А травами прикрашу довгі коси.

Знаю дороги із порогу поведуть,
Із сумом тихо скажу: «Прощавай!»
Зміняє ніч на день,та не забуду
Улюблений батьківський рідний край.

Бо все тут почалося із батьків,
Які дали любов мені і крила,
Життя відкрили на широкий світ,
Щоб я була для них тільки щаслива.
-----------------------------------------
Ми – вільні!

Від серця й до серця – одна Україна,
Козацький ще дух не погас,
Сьогодні не впадемо ми на коліна
В складний, непростий для всіх час.

Ми – нація, дух міцний, ті,хто повстали
Із заходу, сходу, дорослі й малі,
Ми стільки вже бачили всього й втрачали
Що ми не підемо з своєї землі!
------------------------------------
Одна Україна

Країн є багато на світі
Та тільки одна Україна,
Це там, де волошки у житі
Це там, де моя Батьківщина.

Де птахи у небо летять
І зтрушують легкі пір’їнки,
Де друзі горою стоять,
Де в квітах втопились домівки
-----------------------------------
Моя Україна

Україно моя солов’їна,
Народились ми в твоїх казках,
Твоя мудрість в вишневих перлинах
Процвітає, мов маки в полях!

Я для тебе від серця найкращі
Заспіваю чарівні пісні,
І нехай, наче квітка зростає,
Слава й гордість твоєї душі!
----------------------------------------


1 2 3 4 5  
Бал 330
Середній бал 5
Перегляди 4702
Коментарі 1
Дата надходження 10-01-2018
Дата створення

Пошук на сайті

Що маємо