Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Вікторія Томашевська

Проза     →     Вікторія Томашевська
 
Одна історія з життя
 
Одного чудового весняного дня я випадково зустріла в своїй улюбленій французькій кав’ярні подругу дитинства. Це була Марія – невисока, мініатюрна дівчина , з довгим каштановим волоссям та карими ,мов найдорожчий бурштин , очима. Ми розмовляли про усе на світі, а одну з її історій я перекажу Вам.
Довгий час Марія ні з ким не зустрічалася. Чому? Ні, не тому, що вона чекала принца на білому коні, а тому, що вона хотіла знайти Свою людину, чоловіка, котрий буде повністю її розуміти та підтримувати. Звісно, як і кожна дівчина, вона щоночі, перед сном , змальовувала у своїй уяві його обрис, манеру поведінки , зовнішність…
І от, на початку зими їй надіслав листа один дуже гарний хлопець. Це був Павло – високий русявий парубок ,з очима кольору бурхливого ранкового океану. Марії він одразу сподобався. До того ж ,він був студентом того ж самого університету, що й вона.
Довгий час тривало їхнє листування… Аж тут, раптом, Павло запропонував Марії зустрітися, погуляти … Вона була спантеличена такою пропозицією, адже за все своє життя ніколи не ходила гуляти з хлопцем, але, тим не менш, вона погодилася. Зустріч була запланована якраз напередодні її дня народження – 3 грудня.
Настав той самий «судний день». Марія прийшла вчасно – рівно о 16 годині в назначеному місці – навпроти університету, але Павла все не було і не було. Марія написала йому повідомлення: «Я на місці. Чекаю на тебе. Ти прийдеш?» , але відповіді не було. Через деякий час він все-таки їй відповів : « Вибач, трішки затримуюсь, буду через пів години. Якщо ти не будеш на мене чекати – я зрозумію.». Але так як Марії він сподобався , вона вирішила зачекати… Було холодно, де-не-де пролітали сніжинки , Марія вже й вирішила їхати додому … Аж тут з’явився він – Павло.
«Ти запізнився на півтори години!» - зауважила Марія, але той , схоже, не звернув на це уваги. Хлопець обійняв її , взнак вітання , і її злість миттєво зникла. «Ну,що ,ходімо в парк?»- запитав Павло. «Так,але не надовго.» - відповіла Марія, адже Павло хоч їй і подобався, але вона боялася гуляти по темному безлюдному парку з ,чесно кажучи, малознайомим хлопцем.
Парк був дуже гарний. Всюди були різноманітні статуї, які , ніби німфи, притягували погляди людей. Вечоріло - почали вмикатися ліхтарі, які своїм осіянням створювали дивовижний романтичний пейзаж. Павло взяв Марію за руки, почав розглядати їх, поцілував…Вона легенько посміхнулася, адже це було дуже приємно та ніжно. Вони довго розмовляли, але ,чомусь, між ними залишалася якась недосказаність, але Марія, котра завжди була уважна до дрібниць, вирішила не звертати на це увагу. Як потім вияснилось, дарма…
«Уже темніє, я повинна повертатися додому» - сказала Марія, але Павло ,схоже, знову пропустив її слова повз вуха. Хлопець розпитував усе : від того , де вона живе до того , хто робить їй манікюр, хоча зазвичай хлопців це не цікавить. Потім він повів її до лавки та…Обійняв. Марія була збентежена, але ,водночас, їй було приємно. Він зняв з Марії капелюшка , заправив її волосся назад, та почав дивитися їй прямо у вічі, а тим часом, гладив її шию , мочки вух…Щось у цьому було… «Якось це все дивно» - подумала дівчина, але просто посміхалася хлопцю у відповідь. Та з роздумів її вирвав Павло своїм поцілунком у щічку…І ще раз , знову,і знову. Марія зрозуміла, що наступний поцілунок буде у губи, але вона не була готова до цього, адже це мав бути перший поцілунок у її житті , а Павла вона в цей день вперше побачила наяву … Тож , вона відхилила голову… Та ,схоже, хлопця це не засмутило. Він ще раз обійняв її , та провів до зупинки, і вона поїхала…
Наступного дня , Марія з нетерпінням чекала привітання з Днем Народження від Павла, та той так і не написав їй. Марія ,звісно, засмутилася… «Що я не так зробила? Це через те, що я відвернулася?Це я все зіпсувала.» – подумала вона. Декілька днів після зустрічі вона не могла знайти собі місця. Він відтоді нічого їй не писав, Марія також не наважувалася…
Пройшов тиждень. Третя година ночі. Вона не може заснути – все думає про той день,вечір, та, власне, про Павла, який їй так сподобався… « Чому його поведінка була досить дивною? Чому я не помітила ніяких емоцій у його очах , коли відвернулася?Чому..?Чому..?» - мільйони питань не виходили з її голови. Аж тут , раптом, її неначе блискавкою вдарило. Він пильно розглядав її руки, пальці, гладив шию , мочки вух, і все це було занадто підозріло . Було таке враження, що він шукає , чи є у неї прикраси : дорогоцінні каблучки , браслети, сережки, ланцюжки. До того ж , він розпитував якомога більше інформації у Марії , хоча про себе майже нічого не розказував, дівчина навіть не знала, яке у нього прізвище , бо він відмовився відповідати на це запитання. Висновок напрошується сам по собі – Павло, який майже покорив серце Марії , виявився звичайним злочинцем, який був переконаним , що знайшов підходящу жертву. Та було одне «але» - Марія не любить носити прикраси, тож на ній їх не було. Саме через це він їй більше не писав – «з неї нема що брати» - подумав парубок. Ну , що ж , Маріїн дедуктивний напрям мислення не підвів, адже хтозна , що могло б статися, якби він ще раз її запросив на прогулянку…


1 2 3 4 5  
Бал 10
Середній бал 5
Перегляди 29
Коментарі 0
Дата надходження 13-06-2020
Дата створення

Пошук на сайті

Що маємо