Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Сторінка автора - Юля Габор

Вірші     →     Юля Габор
 
Не все так просто
 


Нарешті,вже скінчилася ця гра,

Яка чим далі,в пекло все мене вела,

Ще трохи часу й я пропала б,

Бо вже не вперше опинялась на краю обвалу.



Мій розум прагнув все забути,

Душа ж благала повернути,

Та що вертать не розуміла,

Бо все що мала-й те згубила.



Цінила кожну мить,що ти зі мною був,

Ніколи не забуть мені розмови-а ти забув...

Не так все просто як здається-

Мене частинка досі плаче,інша ж дивиться й сміється.



Сміється-бо не можу я забути,

Того,що не було і не могло бути,

Цей рік залишиться для мене сном,

Який мов вітер промайнув у мене за вікном.



Як вітер він залишиться навіки,

Що лиш дмухнув і не залишив втіхи,

Та є відмінність-я без вітру зможу жити,

А без цього сну-життя не можу уявити.



Настільки я вже звикла так страждати,

Що спогади і біль ніколи і нікому не відняти.

Можливо все не забувала-

Бо біль це часточка тебе-якої я ніколи і не мала.



Раділа коли бачила тебе та коли чула голос твій,

Коли уходив,так хотіла вслід я крикнуть тобі:"СТІЙ!",

Я відчуття усі ховала у душі,

Частинку з них же,викладала у вірші.



Я не змогла ні разу все сказати,

Можливо те,що і повинен був ти знати,

Сказать:"кохаю"-це не все на що я здатна,

Кохаю...ха аж смішно вимовляти.



Я плакала,раділа-все на самоті,

Кохання,біль-тримала у собі,

І розпалила цим в душі вогонь,

Хоча і так держалась цього осторонь.



Закінчити життя-ось все чого тоді бажала,

Я навіть щастя й біль уже не розрізняла,

Подякувать я хочу людям тим,

Що не здали мене в полон думкам дурним.



Не знаю щоб тоді без вас робила,

Можливо й світ давно цей залишила,

Тоді я керувалась відчуттями,

Й душею,що залишилась у шрамах.



Я стала ученицей своїх дій,

Пішла вже по стежині-та не тій,

Та все ж знайшлися в мені сили,

Що очі в світ жорстокий цей відкрили.



Не оглядаючись назад я жити буду,

Хоча тебе не зможу,не забуду,

Ці спогади я в серці залишаю,

В думках же іншу дверцю у життя я відкриваю.



За цими дверцями я чую спів пташиний,

Я бачу усмішки і радощі людини,

За дверцями я зустрічаю вірних друзів,

Щоб все життя прожити у їх крузі.



А чорна буря що пройшла в минулом,

Затихла над одним з морів-заснула,

Цей сон у серці я навіки залишу,

Бо більш такого у житті не переживу...



1 2 3 4 5  
Бал 0
Середній бал 0
Перегляди 627
Коментарі 0
Дата надходження 17-02-2007
Дата створення

Пошук на сайті

Що маємо