Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого
Роман Сельський
Ім'я:

Роман Сельський

Про автора
Постать Романа Сельського була однією з ключових у  мистецькому Львові. Він - один з організаторів мистецького об`єднання "Артес", центр тяжіння міської богеми, "гуру" для кількох поколінь львівських художників. 

В своїй особі Роман Сельський поєднав талант, добру європейську освіту і бажання та здібності навчити інших. Саме тому "львівська малярська школа" -- це в повній мірі "школа Сельського". Завдяки Роману Сельському, його присутності впродовж ХХ століття у львівському середовищі, і всім, хто виріс в орбіті його особистості, і творчої, і людської, львівська школа на рівні з прибалтійською у 1960-70-х роках вважалась однією з найсильніших у Радянському Союзі. Це була галицька брама у мистецький світ Європи. На неї орієнтувались, у неї вчились всі, хто прагнув у мистецтві чогось більшого, ніж канону соцреалізму. 

21 травня 1903 року в невеличкому місті Сокалі, що на Львівщині, в родині адвоката Юліана Сельського народився хлопчик, якого нарекли Романом. Малювати він почав рано, ще зі шкільної (гімназійної) лави.
У 1912 році архітектор Леонард Підгородецький заснував у Львові приватну Вільну академію. Тут, по вул. Пісковій, 11, без обов`язкової навчальної програми за помірну плату надавали місце, матеріали для роботи і натуру більшості видатних у майбутньому українських художників. Саме сюди, у 15-річному віці, Роман і поступив, і розпочав тут свої перші мистецькі студії.

Потім Роман Сельський потрапляє в майстерню вже відомого на той час художника Олекси Новаківського, пізніше йде вчитися у Львівську митецько-промислову школу на відділення декоративного живопису. В ті роки ним опікувався видатний майстер львівської школи, художник Казимір Сіхульський, і саме в його майстерні молодий Роман Сельський створює проект килима, який експонувався на всесвітній виставці декоративного мистецтва в Парижі і був високо оцінений спеціалістами. 

Потім було навчання у Кракові — в Академії красних мистецтв під керівництвом Юзефа Панькевича — чудового колориста, одного із найяскравіших представників імпресіонізму в польському живописі.
Студентами Краківської Академії Красних мистецтв на той час були Василь Крижанівський, Леонід Перфецький, Петро Обаль і Наталя Милян, Маргіт Райх і Леопольд Левицький.

Але Краківська Академія була лише проміжною ланкою для тих, хто прагнув прилучитися до провідних досягнень європейського аванґарду. Для українців такою мистецькою "меккою" був, беззаперечно, Париж. Восени 1925 року молодий художник приймає рішення їхати до столиці Франції, де на той час перебував цвіт молодої творчої інтелігенції. Там відвідує модерну академію Фернана Леже й А.Озанфана. Художник-конструктивіст Леже, лекції якого слухав Роман, зробив справжній переворот у його свідомості. У Парижі Сельський спілкувався й з іншими цікавими художниками того часу — з Озанфаном, Коро, Тулуз-Лотреком, Пікассо…

Цікаво, що саме в Парижі зустрічає він і свою майбутню дружину Маргіт Райх, яка теж вчилася живопису у Краківський Академії й, до речі, теж була львів’янкою. Разом вони проживуть довге й цікаве життя. Різні за творчою манерою, вони прекрасно доповнювали одне одного як особистості й залишилися в пам’яті нащадків як блискуче, високоосвічене і талановите подружжя.

Маргіт також навчалася у Вільній академії мистецтв, потім — рік у Краківській академії мистецтв, потім — в Академії мистецтв у Відні. Дізнавшись про успішний дебют у Львові молодих художників-формістів, вона повертається до рідного міста і вперше виставляє власні полотна. Знайомиться з авангардним середовищем «французьких спудеїв» і вирішує їхати на навчання до модерних академій Парижа. Відвідує багатьох, але, завітавши до майстерні Фернана Леже, на все життя стає його шанувальницею і послідовницею. У ньому, в його художньому стилі, методах викладання вона знайшла те, що так довго шукала. Французький митець виходив за межі станкового живопису, тяжіючи до монументально-декоративного мистецтва. Вже в похилому віці художниця з величезною теплотою та захопленням згадувала про чотири роки свого навчання у Леже. У Парижі вона і зустрілася з Романом Сельським. Незабаром вони й одружились.

Роман Сельський закінчує Краківську академію і разом з Маргіт повертається до Львова, прагнучи творити нове мистецтво. Тут у 1929-му з іншими молодими художниками й архітекторами вони створили творче об’єднання «Артес».

 Тільки за три роки, із 1930-го до 1932-го, були організовані дванадцять виставок — у Львові, Тернополі, Станіславі, Варшаві, Кракові, Лодзі. Членів «Артесу» об’єднувало рішуче неприяйняття провінційності, рутини, консерватизму, натуралізму та ретроградства в мистецтві. Під впливом сюрреалізму вони прагнули модерністських шукань. Мистецтво має бути сучасним не лише за змістом, а й за образотворчими методами — таким був їхній девіз. Перенісши новітні ідеї європейського мистецтва на національний грунт, вони збагачували його новим баченням і новою можливістю яскравіше розкрити і показати своєрідність українського народу. Роман Сельський очолив «Артес», Маргіт була активним учасником об’єднання. Вже на початку 30-х років Р.Сельський стає однією з найбільш помітних особистостей у творчій еліті Львова.

Вдало поєднавши тенденції європейської малярської культури, сучасну систему пластичного бачення і магію українського первісного фольклору, Роман Сельський розбудував підвалини львівської школи колоризму, закладені Трушем і Новаківським.

Потім прийшов 1939-й. Незабаром — події Другої світової війни і затяжний радянський період. Львівські художники розповідають, що Сельський узагалі не виставлявся до 1973 року, і коли після тривалого мовчання наважився показати створене в цей період, на його персональну виставку збігся весь Львів. Спорожніли аудиторії Інституту декоративно-прикладного мистецтва, де він багато років викладав живопис. Остання прижиттєва виставка Сельського відбулася 1983 року, за сім років до смерті.


Можна собі уявити, як їм велося, неймовірно інтелігентним, талановитим людям, справжнім європейцям, у жорстких тисках тоталітарної системи, що не давали повною мірою реалізувати себе. І хоча вони нікому не скаржилися, не втікали і не виїжджали (так до смерті і прожили у Львові), найімовірніше, їхнє життя було сповнене болем несправджених надій. Напевне, ми про це вже ніколи не знатимемо. 

На щастя, Роман Юліанович Сельський знайшов себе в педагогіці. Викладав спочатку у Львівському училищі прикладного мистецтва, а потім, із 1947 року — очолив кафедру живопису в Інституті прикладного та декоративного мистецтва. Працював там 27 років. Це був педагог за покликанням, який виробив власну самобутню методику: навчати молодь живопису на пленері з одночасним експериментуванням у формі. І зараз ще у Львові існує ціла «школа Сельського» — художники, котрі боготворять свого вчителя. Вони впевнені: без Сельського художнє мистецтво Львова було б зовсім іншим.

Роман та Маргіт Сельські мали відкритий та привабливий для багатьох львівських інтелігентів дім. Як згадує Леся Крип’якевич: «На фоні параноїдального суспільного середовища родина Сельських була своєрідною оазою, в якій ми відчували себе європейцями. Система руйнувала особистість, та в центрі Львова існував маленький салон, де шанували гідність кожного, де можна було вільно і радісно дихати…» 

Сюди приходили Микола Колесса, Семен Стефаник, Омелян Ліщинський, Вітольт Монастирський, приїжджав декілька разів Параджанов. Серед учнів, які потім ставали його друзями, були Карло Звіринський, Данило Довбушинський, Роман Турин. І молодші — Олег Мінько, Микола Андрущенко, Володимир Патик, Богдан Сорока, Андрій Бокотей, Зеновій Флінта, Богдан Сойка — особистості, без яких неможливо уявити сьогоднішнє мистецтво Львова. 
Роботи автора:  
Картини (3)
   
Коментарі (0):  
   
Новини автора
 
 

Пошук на сайті

Що маємо