Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого

Марко Вовчок: фатальна жінка української літератури


З іменем Марко Вовчок пов’язані неабиякі дебати на літературному поприщі. Ні, в реальному існуванні Марії Вілінської сумніватися не доводиться. Противники та прихильники зайняли різні боки барикад з іншого приводу: чи справді Марія була письменницею? Чи, може, за неї писали: спочатку чоловік, а згодом — коханці? З одного боку, переконливо звучить той доказ, що Марія ніколи не знала української, а потім якось надто раптово, невдовзі по тому, як вийшла заміж за фольклориста, спромоглася написати найщирішою народною мовою замальовки із життя українців — «Народні оповідання». З іншого боку, порівняння стилю приватних листів Марковича та Вілінської показує, що все ж таки її письмо більш схоже на мову оповідань. Певно, це питання так і залишиться нез’ясованим. А от щодо популярності письменниці серед чоловіків сумнівів не виникає ─ надто багато лишилося свідчень її перемог на фронті кохання.

Марія Вілінська
Марія Вілінська

Іміграція в дружини

З дитинства Марія була позбавлена сімейного затишку ─ після смерті батька мати вийшла заміж удруге, а дочку відправила до Харкова. У цьому місті на Марію чекала тітка Варвара Писарєва (мати майбутнього критика й публіциста Д.І. Писарєва), а також навчання в приватному пансіоні. По закінченні пансіону Марія потрапила до російського міста Орла під опіку іншої тітки ─ Катерини Мардовіної. Та, по правді кажучи, на таку опіку навряд чи можна було скаржитись, адже в багатому домі Мардовіних постійно збирались найвідоміші представники місцевої культурної еліти, час від часу навідувались приїжджі артисти, літератори, художники. Волею долі тут опинився український етнограф та фольклорист Опанас Маркович, за якого сімнадцятирічна Марія Вілінська невдовзі вийшла заміж. Маркович був на одинадцять років старшим за дружину (пізніше вона зізнається, що вийшла заміж «не кохаючи, а лише прагнучи незалежності»). Новоспечене подружжя переїхало до України, де пані Маркович допомагала чоловікові записувати народні пісні й звичаї, а з часом і сама захопилась фольклором. Із захоплення народилися «Народні оповідання», які закоханий чоловік відіслав для оцінки Пантелеймону Кулішу.

 

Це був перший крок до письменницької кар’єри Марко Вовчок та до… розпаду її подружнього життя. Куліш саме шукав українську Жорж Санд. І знайшов. Це він вигадав псевдонім – Марко Вовчок. А до того ж відредагував та видав окремою книжкою «Народні оповідання». Несподіваний успіх збірки спонукав Марковичів перебратися до Санкт-Петербурга. Письменниця занурилася в літературне середовище і особисто познайомилася з Кулішем. Між ними почався бурхливий роман (про який, до речі, дізналася дружина Пантелеймона Куліша письменниця Ганна Барвінок ─ вона до кінця своїх днів з лютою ненавистю ставилася до суперниці і в житті, і в літературі; саме вона була однією з тих, хто висловив припущення, що авторами творів Марко Вовчок є чоловік та численні коханці).



Кар’єра чи кохання?

Мало кому вдається тримати рівновагу між такими полярними поняттями. Треба сказати, Марко Вовчок вирішувала цю дилему геніально. Більше того – чим краще складалось її особисте життя, тим краще розвивалась її творчість.
Через постійні ревнощі дружини Пантелеймон Куліш від’їхав до Німеччини і запросив із собою коханку. Марко Вовчок приїхала, але у супроводі Тургенєва. З легкої руки останнього Вовчок познайомилася з мистецькою елітою Європи. Величність постави, плавність рухів і незворушний спокій інтригували та манили до неї чоловіків. Серед шанувальників жінки були Герцен, Лев Толстой, Добролюбов, Менделєєв, Боткін, композитор Бородін, французькі письменники Жуль Верн, Густав Флобер, Проспер Меріме (від Жуля Верна Марія навіть отримала ексклюзивне право на переклад його творів російською мовою). Творчість Марко Вовчок на піку популярності. Вийшла повість «Маруся», яка отримала нагороду Французької Академії і була рекомендована для обов’язкового вивчення в французьких школах.

 

Поки чоловіки божеволіли, жінки ненавиділи: «Зовні – проста баба… противні білі очі з противними білими бровами та віями, пласке обличчя, на людях мовчить, ніяк не розговориш, відповідає лише «так» та «ні». А чоловіки сходять по ній з розуму…, ─ писала про письменницю троюрідна сестра Льва Толстого. ─
Що є в цій жінці, що всі нею так захоплюються?… Всі мужчини сходять від неї з глузду: Тургенєв лежить біля її ніг, Герцен (вже будучи політемігрантом) приїхав до неї в Бельгію, де його мало не схопили, Куліш через неї розійшовся з жінкою, Пассек захопився до того, що кинув свою працю, свою кар’єру, змарнів увесь і їде з нею... Марковичева вміє так зробити, що її прихильники скрізь обстоюють її... Як мене обурює ця жінка». Найбільш екстремальним з усіх прихильників письменниці виявився польський хімік Олевинський ─ безтямно та без взаємності закоханий, він вкоротив собі віку.

 

Через певний період Марко Вовчок все ж розлучається із законним чоловіком і їде за кордон (Маркевич часто просив дружину дозволити йому зустрітися з сином, хоча б перед смертю, але вона залишилась байдужою до його прохань). Знайомиться з російським емігрантом Олександром Пассеком. Заради письменниці той відмовляється від кар’єри. Їхній роман тривав шість років і закінчився трагічно: Пассек захворів на сухоти і помер на руках коханої, що стало для неї тяжким ударом. Щоб хоч трішки розвіятись, вона вирішує повернутись до Петербурга. Горювати письменниці доводиться недовго ─ на вокзалі її зустрічає троюрідний брат Дмитро Писарєв. Марко Вовчок з головою поринає у нові стосунки. Закохані їдуть до Прибалтики. Якось, купаючись в Балтійському морі з сином своєї коханої, Дмитро тоне. Його тіло знаходять лише через годину. Фатальна жінка – саме так починають говорити про письменницю.
Останнім, кому судилось пізнати чари Марії Олександрівни, був друг її сина, молодший за неї на сімнадцять років морський офіцер Михайло Любач-Жуленко. Ці стосунки переросли в офіційний шлюб.


Жінку згубить тільки жінка

Користуючись своїми зв’язками, яких за роки життя назбиралось більше ніж достатньо, Марко Вовчок в 1871 році відкриває журнал «Переклади кращих європейських письменників». У журналі працювали лише жінки, ─ це була принципова позиція. Але фінансував проект усе ж чоловік ─ видавець Звонарьов.
Видавництво розвивалось швидкими темпами і привернуло увагу інших подібних видань. Але ця увага мала злостивий відтінок. Марка Вовчка звинувачували у невиплаті гонорарів та інших недоліках роботи. Однак справжні неприємності прийшли у жіночій подобі. Видавці Н. Стасова та М. Трубникова звинуватили Марка Вовчка, яка займалася ще й перекладами, у плагіаті. Вони спиралися на свідчення критика Стасова. Той порівняв переклад однієї з книг зі перекладом своєї сестри, зробленим на три роки раніше, і дійшов висновку, що саме його використали, дещо допрацювавши. Скандал набув широкого розголосу та призвів до закриття видавництва.

 

Після цього письменниця переїхала на Кавказ, де проходив службу її другий чоловік. За деякий час вийшло повне зібрання всіх її творів. А 1907 року серце жінки, яка, за словами Шевченка, була «піднесено-прекрасним створінням», перестало битись. Життя фатальної жінки, яка зводила з розуму найвидатніших чоловіків свого часу, обірвалося тихо і спокійно, у родинному колі.

 

Анна Богородіченко
Джерело:

http://vsiknygy.net.ua


 

Актуальні пропозиції Петрик Маркету:
Шкільні підручники
Словник український
Аудіокниги


Пошук на сайті

Що маємо