Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого

Оксана Андріївна Петрусенко - найвидатніша представниця української вокальної школи


Оксана Андріївна Петрусенко

[5(17).II.1900 - 15.VII.1940]

Найвидатніша представниця української вокальної школи (лірико-драматичне сопрано), народна артистка УРСР (1939). Справжнє ім'я – Ксенія Андріївна Бородавкіна. Петрусенко – псевдонім, взятий на честь першого чоловіка, диригента і композитора Петра (Петруся) Бойченка. Дитячі і юнацькі роки провела в Севастополі, де брала уроки співу у старенького вчителя-українця, потім співала в аматорському українському хорі, яким керував Георгій Йосипович Загало, і де 1918 р. вона вступила до пересувної української трупи Глазуненка. Довідники визначають як місце її народження село (зараз місто) Балаклею (по-іншому Балаклію) Харківської губернії, але останніми дослідженнями точно встановлено (знайдено запис у церковній книзі про хрещення), що співачка і народилася в Севастополі. (Плутаниця, мабуть, виникла тому, що з Балаклеї був її батько, якому через туберкульоз лікарі порадили переїхати до Криму, і який, власне кажучи, жив на дві домівки). В довідниках неправильно перераховано й старий стиль на новий: оскільки 1900-й рік ще відноситься до XIX сторіччя (а не до XX-го), то треба додавати не 13, а 12 днів, і вважати днем народження співачки не 18, а 17 лютого.

Ксенія Бородавкіна в 16 років

Ксенія Бородавкіна в 16 років

Для високого мистецтва Оксану Петрусенко відкрив Юрій Шумський, до якого на репетицію випадково потрапила виснажена тифом висока дівчина в подертій, з чужого плеча шинелі. Почувши її голос, молодий актор попросив дівчину заспівати і... був надзвичайно вражений. Завдяки підтримці Шумського Петрусенко поступила в Київський музично-драматичний інститут ім. М.В.Лисенка (навчалась в 1923-24, була протеже Панаса Карповича Саксаганського, який завжди називав її дочкою й улюбленою ученицею), та через складні сімейні обставини та брак коштів залишила його і стала професійною артисткою, фактично не маючи повноцінної музичної освіти. Вона працює в одній з українських мандрівних груп, але заповітною її мрією стає оперна сцена. Проте спроба ввійти до складу солістів Харківської опери закінчується невдачею: Харків тоді був столицею України, і в опері там працювало кілька зірок світового рівня – так що штат був заповнений. Її запрошують до Казанського оперного театру; вона погоджується і блискуче дебютує у партії Оксани в опері "Черевички" П.Чайковського. Після двох років в Казані трохи працює в Баку. Далі її другий чоловік, оперний тенор Василь Москаленко, отримав запрошення спочатку до Свердловського, а потім до Самарського театру, і Оксана була змушена працювати там же, де й він. Нарешті, в 1934 Оксану Андріївну прийняли солісткою Київського театру опери та балету, де вона працювала до самої смерті. Ці шість київських років – роки її тріумфу і слави, час народження легенди й оформлення міфу примадонни, якій аплодував, яку приймав, розмовляючи з нею довше призначеного, сам вождь народів товариш Сталін. По іронії долі не вона йому, а він їй подарував своє фото з написом, дружньо назвавши "товарищем Оксаной".

Співачка Зоя Гайдай (теж з Київського ТОБ і теж сопрано – тобто, так би мовити, "конкурентка") пише про О.Петрусенко коротко і просто: "Слід сказати, що такого великого успіху, який мала Петрусенко, я не пам'ятаю ніде і ні в кого". Коли 1936 р. в Москві відбувалася Декада української літератури та мистецтва, у Великому театрі давали "Запорожця за Дунаєм" з участю О.Петрусенко. І спектакль... був елементарно зірваний: після виконання Оксаною пісні Одарки ("Ой, казала мені мати...") в залі зчинилося щось неймовірне. Виставу було припинено. Співати на "біс" у Великому театрі не дозволялося. Та очевидець, концертмейстер Ніна Скоробагатько, згадує: "До пульту В.Йориша хтось підійшов, шепнув кілька слів – і диригент, порушивши традицію, змахнув паличкою, наказуючи оркестру знову починати пісню Одарки. Петрусенко повторила її з неменшим блиском". На вулицях українських міст за Оксаною, де б вона не з'являлася, завжди йшов натовп народу... В останні роки життя Петрусенко наполегливо запрошували на роботу в Москву, до Великого театру, але на відміну від багатьох інших українських співачок чи співаків (згадаймо хоча б Белу Руденко або Івана Козловського) вона відмовилась залишити Україну.

О.Петрусенко – Наталка, Г.Маньківська – Терпилиха в опері

О.Петрусенко Наталка, Г.Маньківська Терпилиха в опері "Наталка Полтавка" М.Лисенка. Київський театр опери та балету. 1936 р.

Співачка мала соковитий, унікально виразний голос величезного діапазону (Іван Семенович Козловський пише, що "їй було притаманне специфічне звуковедення: вона співала у високому регістрі майже оголеним звуком, який водночас звучав красиво"), яскравий драматичний талант. З особливим успіхом виконувала партії в національних українських операх: Наталка ("Наталка Полтавка" М.Лисенка), Оксана та Одарка ("Запорожець за Дунаєм" С.Гулак-Артемовського), а також в операх російських класиків. Виступала як концертна співачка; блискуче виконувала українські народні пісні. Розповсюджена думка, що українські народні пісні серед жінок найкраще виконувала саме Оксана Петрусенко, і нам це аж ніяк не здається перебільшенням.

Народивши другого сина, раптово померла через вісім днів після пологів. Офіційна причина смерті – великий тромб, який підступив до серця, але мені зустрічалися й натяки на отруєння. (Особисте життя співачки за драматизмом заслуговує пера Шекспіра). Оксану ховали, обливаючись сльозами, весь Київ і вся Україна. Домовину з її тілом люди несли на руках через усе місто. За труною не йшов лише старший син Оксани Андріївни Володя. Кажуть, що не хотів бачити свою маму мертвою. Та це могло бути й реакцією підлітка на останнє материне кохання... Володя ненадовго пережив матір – він помер навесні 1944 р. в евакуації в Іркутську від туберкульозу легенів, не доживши навіть до двадцяти років.

Другий син Оксани Андріївни, Алік, від якого ще до його народження відмовився батько, головний редактор головної української газети (далі – член ЦК КПУ, депутат Верховної Ради, академік), мешкає у Києві. Хлопчика виростила, виховала закохана у його матір, в її мистецтво молода дівчина Алла Георгієвна Педченко, яку син співачки вважає своєю другою матір'ю. В її паспорті вписано: син – Петрусенко Олександр Андрійович.

Наскільки мені відомо, Олександр Андрійович – кандидат наук, має двох дітей. Це онуки Оксани Петрусенко...

Оксана Петрусенко. 1938 р.

Оксана Петрусенко. 1938 р.

Біографічні довідки:

Петрусенко Оксана Андреевна // БСЭ. М., 1975. Т. 19. С. 498.

Кагарлицкий Н.Ф. Петрусенко Оксана Андреевна // УСЭ. К., 1982. Т. 8. С. 235-236.

Петрусенко Оксана Андріївна // Український Радянський Енциклопедичний словник. К., 1987. Т. 2. С. 664.

Зарубин З.И. Петрусенко Оксана Андреевна // Музыкальная энциклопедия. М., 1978. Т. 4. С. 281.

Петрусенко Оксана Андріївна // Митці України: Енцикл. довід. К., 1992. С. 455.

Література про життя і творчість:

Височінь таланту. Оксана Петрусенко // Гаман В. Богодухів, або люди з божою іскрою. К., 1999. С. 176-180.

Кагарлицкий Н.Ф. Оксана Петрусенко. М.: Искусство, 1989. 319 с.

Кагарлицький Н.Ф. Оксана Петрусенко: Біогр. повість. К., Молодь, 1983. 256 с.

Музыкальная культура Украинской ССР: Сб. статей / Сост. Е.Алексеенко, И.Ляшенко. М.: Музыка, 1979. 462 с. О.Петрусенко. С. 76.

Оксана Петрусенко: Спогади про видатну укр. співачку / Упоряд. та приміт. Г.Філіпенко. К.: Мистецтво, 1964. 111 с.

Оксана Петрусенко // Чаговець. В. Життя і сцена: Нариси про майстрів театру. К., 1950. С. 146-164.

Чаговец В. Оксана Петрусенко. Нар. артистка УССР. К.: Мистецтво, 1949. 43 с. (Мастера искусства Сов. Украины)

* * *

Бабенко В. Приїздіть послухати Петрусенко // Сіл. вісті. 1966. 14 січ.

Величко Т. Оксана Петрусенко // Панорама. 1995. № 9. (февр.) С. 9.

Воробйова В. Улюблениця народна // Веч. Харків. 1969. 22 верес.

Вышеславский Л. "А люди раньше пели, как птицы!" // Правда Украины. 1990. 17 февр.

Горенбург О. До незрівнянної Оксани: [ХVI меморіал. Балаклія] // Веч. Харків. 1987. 12 черв.

Горовий В. Український соловейко // Зоря комунізму. 1975. 18 лют.

Гречко Л. Памяти Оксаны Петрусенко: [XIX меморіал. Балаклія] // Крас. знамя. 1985. 6 июля.

Експозиція О.Петрусенко: Сьогодні і колись: [Балаклійс. краєзнав. музей] // Сім днів. 2000. № 7. С. 4.

Залюбовская М. Странная смерть Оксаны Петрусенко // Время. 1995. 23 авг.

Кагарлицький М. Дивосліви дивотвори // Сіл. вісті. 1990. 18 лют.

Кагарлицький М. Несмертна пісня // Вітчизна. 1970. № 7. С. 188-195.

Кагарлицький М. Пісня на віки // Україна. 1990. 4 берез.

Кагарлицький М. ...Співала ж дзвінко, дужо, незрівнянно! // Віче. 1995. № 4. С. 126-136.

Ковальчук М. Херсон театральний: [Сторінки життя О.Петрусенко] // Культура і життя. 1985. 31 берез.

Козерацкий В. Голос, волновавший сердца: Две встречи с искусством О.Петрусенко // Раб. газ. 1990. 18 февр.

Корж Н. Великая певица Украины // Слобода. 1995. 2 авг. С. 6.

Кравченко Г. І лине пісня: [Про вечір, присвяч. 92-й річниці О.А.Петрусенко. Балакл. іст.-мемор. музей] // Серп і молот. 1992. 22 лют.

Любимова И. Украинский соловейко // Красн. знамя. 1990. 5 июня.

Мокренко А. Пісня Оксани // Рад. Україна. 1985. 17 лют.

Моргун Т. Вечір пам'яті Петрусенко // Культура і життя. 1985. 7 квіт.

"Оксано, Оксано, я чую твій голос, що вітер мені з України приніс...": [Вечір пам'яті] // Сім днів. 2000. № 8. С. 2.

Онищенко Н. Спогади про Оксану Петрусенко // Сіл. вісті. 1981. 18 лют.

Пам'яті Оксани Петрусенко: [Вірш] // Тичина П. Зібрання творів у 12-ти т. Т. 2. Поезії. 1938-1953. К., 1987. С. 131.

Перерва А. Оксані Петрусенко: [Вірш] // Лен. зміна. 1982. 30 верес.

Песня Оксаны // Правда Украины. 1990. 17 февр.

Петрусенко О. "Лісам в серпанку сонячним осанна!", "Зимові дні такі сліпуче білі": [Вірші] // Прапор. 1983. № 2. С. 7.

Оксана Петрусенко: [До 100-річчя з дня народження] // Сім днів. 2000. № 7. С. 2-3.

Оксана Петрусенко: [Матеріали] // Культура і життя. 1975. 16 лют.

Польський І. На святі музи Петрусенко [в м. Харкові] // Культура і життя. 1979. 1 лип.

Скоробагатько Н. Вона житиме в піснях // Культура і життя. 1990. 18 лют.

Театр... Оксани Петрусенко [створено у Харк. діловому і культур. центрі] // Веч. Харків. 1993. 23 лют.

Терещенко Р. Коли в серці пісня живе // Соц. культура. 1975. № 2. С. 35-36.

Цей голос чародій, так рідно пахне спів! // Серп і молот. 1995. 18 лют.

Шерстюк Т. "Увімкніть радіоприймачі!..." // Веч. Харків. 1980. 17 берез.

Шкумат І. Меморіали видатної співачки [на Балаклійщині] // Соц культура. 1979. № 7. С. 25.

Шкумат І. Наталка, наша Наталка // Серп і молот. 1993. 15 верес.

Шкумат І. Не лише створений образ // Серп і молот. 1993. 15 груд.

Шкумат І. Новий експонат розповідає // Серп і молот. 1991. 12 груд.

Шкумат І. Спогади про Оксану Петрусенко // Серп і молот. 1992. 15 лют.

Шкумат І. Ствердниця сучасності // Серп і молот. 1993. 27 листоп.

Шкумат І. Там соловейко щебече // Культура і життя. 1990. 13 трав.

Шкумат І. Український соловейко // Соц. Харківщина. 1990. 3 берез.


Укладач: Сашкова Л.О. (ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА УНІВЕРСАЛЬНА НАУКОВА БІБЛІОТЕКА).

--------------------------------------------------------

Джерело:
Українська пісня
http://opetrus.narod.ru/

 

Пошук на сайті

Що маємо