Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого

КОЛОДІЙ — ПОДІЛЬСЬКА МАСНИЦЯ


У всіх слов'янських народів Новий Рік як свято відродження світу, розпочинався в березні, тобто з початком весни. В народі воно існує під назвою Колодія. Як бачимо, вже сама назва каже про самобутність подільського свята Весни та його архаїку.

Колодій на Поділлі був суто жіночим («бабським») святом. Хоча парубки в цьому святі теж брали участь, їхня роль була суто номінальна. Починався Колодій в понеділок на сирному тижні. Вірогідно, що жінки та молодиці збиралися вдома у попаді, причому жодного чоловіка не запрошували і не допускали. Цей звичай називався «зносити мітки попаді». За іншими даними свято могло починатися у сільській корчмі, яка відігравала певну функцію місця сільських сходів та урочистостей.

Отже, в цей перший день Колодія зранку жіноцтво сходилося до корчми. Коли ж сідали за накритий стіл, одна з жінок непомітно клала перед іншими неотесане поліно, і тоді всі враз скрикували: «Колодій народився! Народився Колодій!».

Жінки схоплювались, бралися за руки та з веселими піснями тричі обходили стіл, де лежав Колодій. При цьому співали пісень, відомих тепер на хрестинах, на зразок: «А вже наше дитя народилось, а вже дитя на світ божий та з'явилось». По закінченні співів навколо «колодки», що лежала посеред столу, розкладали принесені з дому вареники, сир, масло, яєчка, ставили пляшку горілки чи вина й веселились. Заміжні жінки мусили принести пелюшки з трьох хат, де були немовлята, та сповивач, і тими пелюшками сповивали колодку. Кожна жінка до того ж мала з собою невеличкі дерев'яні колодочки. Коли пізніше до корчми заходили чоловіки, їм зразу ж чіпляли ці колодочки до ноги чи до руки. Чоловіки ж мусили відкупитися — виставити мед-горілку. Після вечірки жінки розходилися по своїх домівках. Колодія ж залишали в корчмі.

У вівторок заміжнього жіноцтва збиралося до корчми значно більше. На столі лежала залишена з вчорашнього дня «колодка». Поряд знову розкладалися принесені з дому, наїдки та напої. Жінки сідали за стіл, співали пісень, веселилися та пригощали одна одну принесеним. Вважалося, що в цей день Колодій «хрестився».

С. Килимник подає, що на цей час у корчмі знову з'являлися чоловіки, теж в більшій кількості. І їм. як напередодні, чіплялися колодки. Після цього всі веселилися разом. Починаючи з цього моменту Колодій виходив на вулицю — в село. Жінки урочисто несли з собою сповитого Колодія. Інші мали з собою по 2 — 3 маленьких колодочки, які чіплялися одруженим бездітним чоловікам та батькам тих парубків, які не оженились з минулих м'ясниць, а також матерям, які мали доньок-дівчат на порі. Всі ті, яким була причеплена колодочка, не мали права знімати її, поки не відкупляться. Тих, хто не притримувався цього правила, називали« нелюдяними, незвичайними».

В цей день напевно відбувалися святкові процесії з танцями та співами. Разом з сповитим Колодієм носили якесь опудало, характер якого позабутий. Юрби жінок ходили по хатах, де були неодружені парубки та дівчата, в'язали їм колодки. Молодь, знаючи, що на неї того дня «полюють», ховалася, але її ловили. Тоді знову-таки треба було відкуплятися — частувати тих, хто приніс Колодія. При цьому, батько пов'язаного колодкою приймав сердитий вигляд і казав синові: «Так тобі й треба! Не хотів слухатися, не хотів женитися, тепер тягни колодку! Думав йому весілля справляти, а тепер приходиться, бісового сина від колодки викупляти». Якщо ж колодку чіпляли дівчині, то обов'язково виступала мати: «Так тобі, доню, і треба! Не заслужила молодого, тепер тягни колодку!». До свята Колодія скоріше відноситься і весняна гра-вітання «Кострубонько». текст якої подає збірник «Ігри та танці» (К., 1963. — С.68-70 ). Щоправда А. Свидницький, згадуючи цю гру, не відносить, як інші автори, її до Великодніх свят, хоча пізніше «Кострубоньку» виконували саме в цей час.

Як побачимо далі, події, що оспівуються в пісні-вітанні, повністю збігаються з подіями наступних днів при святкуванні Колодія. Щоправда джерела і народна пам'ять не донесли нам усіх урочистостей. Але знаємо, що у середу відбувалися похрестини. В четвер Колодій вмирав. В п'ятницю Колодія ховали, причому відбувався якийсь обряд «похорон» зі спаленням ляльки-поліна. Етнографічні записи з Браїлова передають цей факт вже в сучасному варіанті, мовляв, що поробиш, «адже звичайне поліно».

У суботу робилися «поминки». По селі були туга і плачі за «Колодієм». Але потім веселилися і раділи, що позбулися Колодія, «що вже немає ніякої заботи». В неділю, як ми вже свідчили, скоріше всього і відбувався обряд «в'язати колодку». В Росії ця неділя звалася «Прощанням», а на Україні дівчата в'язали парубкам прикрашені стрічками шматочки дерева і ті повинні були відкуплятися — замовити танок. Причому один парубок міг отримати й декілька «колодок» і одна дівчина могла віддати їх декілька. Дівчина, яка вела танок, хазяювала в ньому, могла заборонити чи дозволити танцювати іншим тільки з дозволу того, хто найняв. Зовсім молоді дівчата колодок не віддавали, а молоді парубки їх не отримували. І «в'язати колодку» дозволялося тільки раз на рік, а саме на Колодія.

Закінчувалося свято в понеділок Великого посту. Цей день називався «полоскозубом». Вважалося, що коли зранку не прополоскати зубів, то чорти потроху щоночі можуть витягнути сир, що залишився на зубах, доки усього не витягнуть разом із зубами... На жаль порядок святкування Колодія був загублений вже в минулому столітті.

Але про те, що Колодія на Поділлі сприймали, як язичницьке божество, свідчить факт, зафіксований в записах фольклористів в селах Конева та Сліди на Могилівщині. З розповідей місцевих селян стає відомим, що Колодій був чарівником, який забирав до себе красивих дівчат. І навіть: «Це був Бог Колодій, якому справляли перед великим постом свято. На честь його в понеділок робили фігурку з глини чи дерева, яку дівчата уквітчували, а потім танцювали. Він був такий Бог, як Ладо».

Не забували Колодія і надалі. Він знову з'являвся на Паску. На третій день Великодня на Поділлі ходили з калачами та крашанками поздоровляти попадю та пані. Причому, якщо напередодні, на другий день, це робили чоловіки, які ходили з тими ж дарунками до попа та пана, то зараз цей день, як і на Колодія, належав жіноцтву. Тоді ж і христосувались та обмінювались писанками та крашанками. А от у молоді такі обміни знову мали назву «віддавати колодки». Робилося це так. Спочатку парубок та дівчина при зустрічі христосувалися — себто тричі цілувалися, але не обміню валися писанками. Дівчина просто віддавала їх парубку і розходилися. Та парубок і в цей день має найняти їй танок, як і на час святкування Колодія. Сучасна Паска відсунута від Колодія сімома тижнями Великого Посту. В давнину обидва свята – Колодій, який тягнувся цілий тиждень та Великдень, що припадав на 21 березня стояли майже поруч. Коли ж додати до цього, що сам Великдень, фактично починався за тиждень до головного недільного урочистого свята (з Вербної неділі) стає цілком зрозуміло, що початок врочистостей припадав саме на Колодія, а кінець - на Великдень. Тобто обидва свята в минулі часи майже зливалися в одне Велике свято Весни.

Література:

1. Серов С. Я. Календарный праздник и его место в европейской народной культуре.// Календарные обычаи и обряды зарубежной Европы. — М.; 1983. — С. 52.
2. Лосев А. Ф. Античная мифология в историческом развитии. — М., 1957. Килимник С. Український рік у народних звичаях. — Вінніпег, 1962. — Т. III.
3. Свидницький А. Вибрані твори, — К., 1985.
4. Соколова В, К. Весенне-летние календарные обряды русских, украинцев и белоруссов. — М., 1979.
5. Сумцов Н. Ф. Культурные переживания.// Киевская старина. — 1989. — Т. XXVI. — С. 417—420.
6. Календарно-обрядові пісні. — К.: Дніпро, 1987. — С. 42 — 43.
7. Ігри та пісні. Весняно-літня поезія трудового року. Упоряд. О. Дей. — К., 1963.

КОКРЯЦЬКИИ С. (м. Вінниця)
--------------------------------------------------------

Джерело:
Вінницький краєзнавчий музей
http://www.museum.vn.ua

 

Пошук на сайті

Що маємо