Логін
Пароль
 
Реєстрація
Забули пароль
Митці нашого часу
Митці минулого

Євген Безніско : Кожен має свою місію на цій маленькій беззахисній кульці...


Майстрові пензля Євгенові Безніску виповнилося 70 років

- Для мене він - це сяйво білосніжної бороди, сократівського чола і дивовижно синіх очей. Євген Безніско належить до чоловіків із шармом..., - одразу із пересторогою, щоби, бува, хтось не сприйняв це за залицяння, вітала славетного художника на його творчому вечорі акторка Театру ім. М.Заньковецької Олександра Бонковська.

Чомусь захотілося розпочати нарис про талановитого і відомого художника Євгена Безніска саме цими словами. Йому днями виповнилося 70. Уже сімдесят? Чи тільки сімдесят?... Роки промайнули, а за плечима - і нині перед очима залишилися сотні гравюр і пастелей, які тішать людям зір і душу.



Не все було встелене квітами

... Євген Безніско народився у містечку Кагарлик на Київщині. Однак так склалося, що доля тісто пов'язала чоловіка зі Львовом. Тут він закінчив Інститут прикладного та декоративного мистецтва, одружився з вродливою жінкою та унікального таланту скульптором Теодозією Бриж, тут народилися обидва їхні сини Ярема і Максимко. Старший став реставратором, молодший помер у сімнадцять літ через ускладнення після грипу. Кілька років тому відійшла у вічність і дружина, з якою художник прожив 41 рік.

Свою колишню дружину Євген Безніско інакше як генієм не називає. Вони не тільки мешкали разом, ділили любов і кров, радощі-смутки, а й зреалізували чимало мистецьких проектів - оформлення меморіального цвинтаря Січових Стрільців на горі Маківка, меморіальну каплицю жертвам НКВС у Золочівському замку.

У їхній майстерні (яка сьогодні так і називається "Майстерня Теодозії Бриж") довгі роки гуртувалася львівська й заїжджа зі столиці мистецька інтелігенція. В гостях у подружжя бували Іван Миколайчук, Микола Вінграновський, Алла Горська, Дмитро Павличко, Сергій Данченко, Лесь Танюк, Ліна Костенко. Іван Драч у їхньому творчому домі святкував своє одруження, Богдан Ступка - 50-річчя. Про цю майстерню навіть певний час казали так: "Хто з митців до Львова приїздив, а в цій майстерні не був, - Львова не бачив".

"Ми спільно з дружиною багато чого замислювали, над багатьма речами працювали, - каже ювіляр. - Це ж чотири десятки років життя разом! Але не весь цей період був устелений квітами. Не дай, Боже, комусь із митців сучасних жити в таких злиднях, у такому приниженні, в такій безсловесності, як ми жили з 60-их до 90-их. Цей темний бік нашого спільного життя не хочеться згадувати. Але все ж домінувало світло, добро, домінувала творчість. Я вдячний долі, що звела мене з такою небуденною особистістю, як Теодозія Бриж, і вдячний друзям за броню безпеки, якою вони нас завжди оточували".



Доробок

Авторства Теодозії Бриж в Україні зведено 23 пам'ятники. Найбільше їх на Волині. Найвідоміший на Львівщині - монумент Юрію Котермаку у Дрогобичі.

Євген Безніско майже сорок років працював над офортами та ліноритами за мотивами творів Івана Франка ("Мойсей", "Смерть Каїна", "Панські жарти", "Похорон", "Христос і хрест", "Рубач", "Каменярі" та інше), Лесі Українки (драми "Лісова пісня", "Вавилонський полон", "В катакомбах", "Одержима", "На полі крови" та інше). У 1997 та 2004 роках працював у Чорнобильській зоні (45 пастелей). Крім того, він є автором величезного доробку портретів визначних культурних та громадських діячів України. Зокрема, портрет кардинала Йосипа Сліпого роботи Євгена Безніска подарували від Львівщини 1996 року Папі Іванові Павлу II. Бронзову копію пам'ятника Данилові Галицькому в місті Володимирі-Волинському (автор - Т.Бриж) спрезентували Папі Іванові Павлу II у 2001 році.

1989 року Євгенові Безніску присвоєно звання заслуженого художника України, а торік, у 2006-му, він став лауреатом Національної премії ім. Тараса Шевченка. Цього року, з нагоди 70-річчя, начальник управління культури ОДА Галина Дорощук вручила ювілярові найвищу почесну відзнаку Міністерства культури України.



Франковими стежками

Про ту чи іншу епоху часто кажуть, насамперед згадуючи митців, які тоді творили. Євген Безніско - сам ціла художня епоха. Його ілюстрації до творів Івана Яковича Франка (за які він і став лауреатом Шевченківської премії) - сторінка вітчизняного мистецтва, яка вже стала історією.

"Я Франка любив змалечку, - розповідає художник. - Перечитав майже всього. Багато його творів можу цитувати напам'ять. Навіть усього "Мойсея". До речі, із цією поемою пов'язана одна вельми цікава історія. Ще в середині 60-их років львівські митці згуртувались і спеціальним автобусом поїхали Франковими місцями. В автобусі Роман Іваничук узявся без друкованого тексту і підказок читати "Мойсея". Але на першій чи другій пісні збився. Я підхопив - і ми дочитали разом".

"Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу..." - спадають на гадку перші рядки Каменяревої поеми про мудрого пророка. Але наш герой, художник від Бога, не так песимістично нині дивиться на світ. Він одружився вдруге. Його дружина Леся зберігає і пильнує творчість Теодозії Бриж, піклується про її надбання і світлу пам'ять. Євген Іванович про свою теперішню дружину лагідно каже як про "терплячу, добру до плачу, талановиту". Цікаво, що пані Леся до знайомства й одруження з паном Безніском не малювала, а працювала продавцем у книжковому магазині. Сьогодні ж вона, як і її чоловік, береться до пензля і віддається гармонії кольорів і їхнім таємницям.

"Я глибоко не те що переконаний, а впевнений, - по-філософськи говорить про людську долю Євген Безніско, - що кожен має свою місію, своє значення і призначення на цій маленькій, майже беззахисній кульці між безліччю світів".

З роси і води вам, Маестро! Здоров'я і натхнення для Творчості та Краси!

Наталка КИСІЛЬ

------------------------------------------------------

Джерело:
http://ukrtime.com/node/402

 

Пошук на сайті

Що маємо